Шановні колеги, на цій сторінці ви можете познайомитись із різноманітними інноваційними технологіями в роботі з дітьми дошкільного віку.

Музичний інтелект

Автором цієї методики навчання є Аліса Самбурська. На її думку музика потрібна не тільки для духовного розвитку крихти, але і грає не останню роль в її фізичному розвитку. І дійсно, малята дуже швидко вчать пісеньки, які їм подобаються, а якщо підібрати правильні дитячі пісні, які можна буде супроводжувати різними фізичними вправами, то і нудна зарядка стане найулюбленішим заняттям. Дана методика хороша тим, що вона підходить будь-якій дитині. Всі діти люблять стрибати, танцювати та гратися. Головне завдання мами підібрати спеціальну навчальну музику для крихти.

Методика ХОРВАРДА

Дана методика навчання підійде для  вивчення малюком другої мови. Ще цей метод навчання називають: «Англійська – моя друга мова», хоча так можна вивчати не тільки англійську, але і будь-яку іншу. У чому принцип навчання? Заняття триває близько години, в цей час мама розмовляє з дитиною тільки на іноземній мові. Звичайно ж, ніхто ніякі оцінки не ставить. Головна мета на початковому етапі – це, щоб дитина звикла до іноземної мови. Коли малюк підросте, заохочуємо його самостійне прагнення до вивчення мови. Коли дитина питає: «Мама, а як по-англійськи буде кухня?», відразу відповідаємо. Якщо відповіді не знаєте, не лінуйтеся, подивіться в словнику. Ще дуже важливо не варто вчити з малюком нову лексику, поки він не засвоїть стару. Так повільно, але впевнено Ви досягнете мети. Ця методика підходить для тих мам, які добре володіють іноземною мовою.

Геймініфікована методика виховання

Гейміфікація або ігрофікація — це використання окремих елементів ігор у неігрових практиках. За Саленом і Циммерманом , гра — це система, в якій гравці задіяні у вирішення штучного конфлікту, що визначається правилами та має вираження у кількісному результаті. Від інших ігрових форматів гейміфікація відрізняється тим, що її учасники орієнтовані на ціль своєї реальної діяльності, а не на гру як таку. Ігрові елементи інтегруються до реальних ситуацій для мотивації конкретних форм поведінки у заданих умовах.

Себастьян Датердінг з колегами розглядають чотири концепти, в основі яких лежить ідея гри: гейміфікація, серйозні ігри, забавки та ігровий дизайн . Відмінності між ними лежать у двох вимірах:

•                   ігри/забавки (gaming/playing) — свідчить про спрямування та регульованість діяльності;
•                   повністю/частково (whole/parts) — вказує на міру інтеграції ігрових елементів у процес.
•                   Серйозні ігри (serious games) мають конкретну мету, націлену на розв’язання реальних життєвих ситуацій.
•                   Забавки (toys) — це ігри, що не мають чітких правил, а також не націлені на конкретний результат чи мету; вони орієнтовані лише на переживання позитивних емоцій або невимушене дослідження.
•                   Ігровий дизайн (playful design) теж не має конкретної мети, які підтримується правилами; його використовують, щоби зробити процес більш людяним, приємним та легким для сприйняття.
•                   Гейміфікація використовує елементи гри, але основа процесу залишається незмінною. Втім, межі між цими концептами є радше теоретичними, натомість, на практиці вони можуть успішно поєднуватись.

Педагогіка Амонашвілі

Суть технології. Система виховання та навчання за Ш.Амонашвілі – це "педагогіка цілісного життя дітей та дорослих", яка будується на началах гуманності й віри в дитину, вихованні творчістю і співпрацею педагогів із дітьми, де в якості педагогів розуміються також батьки. Гуманна педагогіка є педагогікою дисципліни, любов до дитини не може шкодити їй. За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач. На думку педагога-новатора, головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя. Моральною основою дитячої кооперації в системі Ш.Амонашвілі є здатність радіти успіхам інших, готовність прийти на допомогу, причому не тільки в межах свого колективу: старші діти допомагають молодшим, беруть над ними шефство. Цікавими методичними новаціями у цій концепції є: -с касування оцінок за навчання у балах;
- недопустимість порівняння дітей між собою („він у нас найрозумніший, беріть із нього приклад”); - навчання одразу на кількох доступних дітям рівнях, наприклад, читання можливе від знайомства з буквами для одних до біглого читання для інших; - співучасть дітей у побудові занять, у складанні завдань, утворенні власного підручника, в плануванні відповідей.

Методика навчання дітей читанню М.Зайцева

Суть технології. Російський психолог Микола Олександрович Зайцев розробив унікальну методику навчання читанню і лічби на основі оригінальних кубиків. Кубики різних розмірів заповнюються відповідним матеріалом, у залежності від складу (дзвінкі - залізячками; глухі - деревинками; "золоті", голосні - мідними монетками). До того ж за визначеними буквами закріплені певні кольори, які допомагають на асоціативному рівні запам'ятати основні правила фонетичного розбору.
Навчання спирається на сприйняття (зір, слух, тактильні відчуття, інтуїцію), мислення активну практичну діяльність дитини, розвиває її пізнавальні здібності. "Кубики Зайцева" дозволяють навчити дитину плавному складовому читанню, минаючи етап складового уривчастого читання, значно скорочують час оволодіння читанням цілими словами, закладають основи грамотного письма. Навчальний пакет містить у собі: кубики, таблиці, аудіокасету і керівництво для батьків.
Посібники Зайцева призначені для організації розвиваючого простору для дітей дошкільного і шкільного віку, що дозволяє бажаючим педагогам творчо підходити до готових програм, змісту освіти, способам подачі інформації (методам і прийомам); вносити в роботу елементи дослідницької діяльності; кардинально скорочувати час оволодіння навичками рахунку, читання, грамотного письма.
Система Зайцева дає прекрасну можливість для професійного росту вчителів, колективної творчості педагогів і дітей, формування цілісної неспотвореної системи поглядів. І діти, і дорослі при цьому зберігають фізичне і щиросердечне здоров'я (а часто і відновлюють його), тобто ставиться заслін багатьом проблемам і майбутнім хворобам, які ми звикли вважати природними в процесі навчання, таким, як проблеми зору, хребта, купи стресів і комплексів («дидактоневрозу») і, як результат, соматичні захворювання

Нетрадиційні підходи до завдань фізичного виховання

дітей дошкільного віку. М.Єфіменко 

Методику М. М. Єфименка вперше було представлено 1999 року в програмі «Театр фізичного розвитку й оздоровлення». Вона розрахована на дітей дошкільного та молодшого шкільного віку та спирається на об’єктивні закони розвитку дитячого організму. У цій методиці автор сформулював основні, принципово нові положення системи фізичного виховання та оздоровлення дітей перших 10 років життя. Крізь всю роботу червоною ниткою проходить ідея перетворення одноманітних занять на заняття-вистави, що дарують дітям радість і приносять користь їхньому фізичному, інтелектуальному розвитку, формуванню міжособистісних стосунків.

Система М.М.Єфименка розкривається у 10 заповідях:

1.     Дотримуйся логіки природи (за «принципом повторно-кільцевої побудови занять», який пропонує природну послідовність становлення рухових навичок дитини: від вправ у положенні лежачи на спині, на животі, через перевертання, повзання, рухи в позі сидячи, а потім стоячи, до ходьби, лазіння, бігу, стрибків, потім метань і складно координованих рухів).

2.     Руховий розвиток дошкільників повинен відбуватися за розвивальною спіраллю.

3.     Так звані загальнорозвивальні вправи — це випадкове, безлике «рукомахання», підбирати підготовчу частину заняття слід відповідно до еволюційної гімнастики.

4.      Розподіл занять на три частини повинен бути не формальним, а фізіологічним за своєю суттю (спочатку розминка, потім основне навантаження і на завершення заспокійливі вправи).

5.      «Театр фізичного виховання дошкільників»: граючи — оздоровляти, граючи — виховувати, граючи — розвивати, граючи — навчати.

6.     Фізичне виховання повинне заряджати дітей позитивною, світлою енергією задоволення, не слід гнатися за високою моторною щільністю.

7.     Руховий портрет дошкільника «малює» методика ігрового тестування рухового розвитку дошкільників у нормі та у разі патології, яка дуже проста в організації, не потребує особливого обладнання, кожний тест має ігрову основу і високу чутливість до малопомітних відхилень, а також комплексність дослідження.

8.     Створюй тренажери сам.

9.      Здоров'я здорових вимагає профілактики й корекції (до яких у першу чергу слід віднести корекцію порушень постави, плоскостопості і положень кінцівок, регулювання м'язового тонусу, оптимізацію рухів у суглобах, корекцію діяльності серцево-судинної і дихальної систем, вдосконалювання вестибулярного апарату, покращання орієнтування у просторі, подолання надмірної ваги тіла тощо).

10.Через рух і гру – до виховання людини майбутнього (фізичне виховання як основний напрям загального розвитку дитини, що включає у себе психічну, інтелектуальну, емоційну та інші сфери).

      У системі фізичного виховання дітей Єфименко виокремлює такі основні рухові режими: плавальний, лежачий, повзальний, сидячий, стоячий, ходьбовий, лазальний, біговий, стрибковий. Їх назви свідчать про те, яким основним рухам надають перевагу на конкретному занятті.

«Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» сповідує принцип «двох засад у педагогіці», що передбачає різні підходи до організації роботи з дівчатками та хлопчиками. Цьому питанню присвячене дослідження          М. Єфименка «Еротична культура в педагогіці дошкільного дитинства (на прикладі фізичного виховання)», в якій він доводить, що у процесі фізичного виховання дітей потрібно використовувати різні заняття для хлопчиків і дівчаток. Для цього педагог має усвідомити якої саме мети він прагне досягти. Чіткому усвідомленню відмінностей щодо мети фізичного виховання хлопчиків і дівчаток може сприяти, за переконаннями                   М. Єфименка, скомпонована ним таблиця, що у загальних рисах змальовує фізичні та психічні якості чоловічості й жіночості, які слід розвивати під час занять у дітей відповідних статей.

Безперечно, певною мірою всі ці якості належить виховувати як у хлопчиків, так і в дівчаток. У контексті міркувань М. Єфименка йдеться про окремі заняття, на яких має домінувати виховання статевих ознак. Очевидно, є певний сенс у його твердженнях, що ігри для дівчаток і хлопчиків мають бути різними. Так, типовими для хлопчиків можуть бути ігри «Запорозькі козаки», «Астронавти», «Юні матроси», «Рятівники», «Десантники», «Ніндзя», «Прикордонники» «Скелелази», для дівчаток — «Бджілки», «Метелики», «Сонечко», «Із життя квітів», «Зірочки», «Рибки», «Ляльковий магазин», «Народжені морем» та ін.

Значний вплив на формування статевої ідентифікації у процесі фізичного виховання має відповідне забезпечення занять — атрибути, музика, кольори, емоційне забарвлення спілкування педагога з вихованцями, його тембр голосу, тон команд.

У педагогічній технології «Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» як форму фізичної активності дітей застосовують обґрунтований її автором горизонтальний пластичний балет («пластик-шоу»). Найважливішими в ньому є музичність, хореографічність, естетичність. У відчутті музики і музичному самовираженні М. Єфименко передбачає такі етапи:

–       рухово-танцювальна наслідувальна діяльність (робити те, що робить педагог, наслідуючи його рухи);

–       частково-наслідувальна рухова танцювальна діяльність (діти частково наслідують вихователя, а також імпровізують);

–       вільний стиль (цілковите музичне і пластичне самовираження дітей відповідно до музичної композиції).

Слово «горизонтальний» у назві пластичного балету означає дотримання сформульованого автором технології першого принципу — «йти за логікою природи». Відповідно до нього розроблено всі пози в програмах «пластик-шоу»:

–       вправи у позах лежачи на спині;

–       вправи у позах лежачи на животі;

–       вправи у позі на боці;

–       вправи у перевертаннях із спини на живіт і навпаки;

–       вправи у позі сидячи та ін.

Обов'язковою умовою програми горизонтального пластичного балету є вихідна стартова поза лежачи на спині, руки вздовж тулуба, тіло розслаблене і спокійне. Завершувати програму повинна поза стоячи на колінах, спина випрямлена і ніби витягнута доверху, руки простягнуті «до Сонця» (до Бога), пальці рук випрямлені і розведені, погляд спрямований доверху і вперед. Філософський смисл цієї пози означає радість життю, Сонцю, новому дню, природі, присутньому в кожній людині божественному началу, яке визначає гармонію Всесвіту. На кінчиках пальців рук, особливо великого пальця, розміщені входи енергетичних каналів, які єднають організм людини з Космосом. У такому положенні, стверджує педагогічна технологія, організм підзаряджається необхідною для повноцінної життєдіяльності енергією.

Усі рухи у «пластик-шоу» мають бути плавними, м'якими, пластичними. Вправи виконують під відповідну музику, з використанням елементів хореографії, яка є естетичною складовою рухової активності дітей.

Горизонтальний пластичний балет як новий синтетичний напрям у фізичному вихованні дітей об'єднує все позитивне, чим багаті художня гімнастика, аеробіка, балет, брейкданс, шейпінг, акробатика, музичні заняття. Він успішно замінює комплекс гімнастики пробудження. Скорочені його програми можна використовувати як фізкультурні хвилинки, фізкультурні паузи, фізкультурні розваги і свята.

Технологія М. Єфименка є оригінальною системою фізичного виховання дітей, розвивальний ефект якої поширюється на загальний розумовий і духовний розвиток. На думку автора дана технологія у найближче десятиліття стане основою „комплексної педагогіки життя”.

Методика раннього розвитку Глена Домана

 Отримавши в 1940 р. наукову ступінь з фізичної терапії в Пенсильванському університеті, Доман присвятив себе лікуванню та реабілітації дітей з різними ушкодженнями головного мозку. Протягом п'ятнадцяти років, займаючись безнадійно хворими, він домігся приголомшливих результатів і зробив ряд дивовижних відкриттів. У випадках, коли процес розвитку і росту мозку зупинено (як при глибокому ураженні мозку) або уповільнений (як при середній тяжкості ураження), його можна змусити працювати. Тільки для цього потрібно впливати на нього через один з доступних нам каналів проникнення інформації - зір, слух, дотик. І виявилося, що, процес росту та розвитку мозку можна посилити і прискорити! Доман пропонував стимулювати центральну нервову систему і мозок за допомогою зорового сприйняття (візуально), слуху (аудіально) та шляхом дотику (тактильно). Дітям з відсталим розумовим та фізичним розвитком з певною періодичністю показували картинки, написані на картках слова, одночасно озвучуючи їх, навчали повзати, висіти на брусах, у той час як вони взагалі не могли рухатися. Заняття Домана дозволяли частково або повністю відновити рухову активність маленьких пацієнтів, допомагали дітям з порушенням розумової здатності здобути освіту, а іноді навіть перевершити своїх здорових однолітків. У 1955 році нейрофізіолог Глен Доман разом з групою вчених засновує Інститут розвитку людського потенціалу в Філадельфії. До початку 60-х результати досліджень цього наукового центру стають широко відомі, а сам Доман називає їх "м'якої революцією" в науці. Розробляючи систему реабілітації дітей з важкими ураженнями центральної нервової системи, він прийшов до висновку, що найбільш ефективно можна впливати на розвиток мозку в період його активного росту - до 6-7 років. Причому, вже після трьох років цей процес сповільнюється, а після семи практично припиняється. Отже, чим молодша дитина, тим простіше його навчати. "Ще простіше долучити до знань дитини у віці до одного року" - вважає Доман. Так виникла ідея використовувати досвід стимуляції розумових процесів для роботи з нормальними дітьми.Ось уже кілька десятиліть Глен Доман і його однодумці навчають дітей і їх батьків, використовуючи унікальну методику, спрямовану на стимуляцію мозкової активності. Результати таких занять буквально приголомшують: маленькі учні до чотирьох років читають і розуміють тексти на декількох іноземних мовах, грають на різних музичних інструментах, демонструють блискучі математичні здібності, виконують гімнастичні вправи, пірнають і плавають. Але, мабуть, найдивніше в тому, що автор методики пропонує оволодіти нею всім батькам, які бажають дати своїм дітям енциклопедичні знання. Знаменитий нейрофізіолог вважає, що кожна мати чи батько здатні виховати геніальних дітей. Задачi навчання батьків присвячені спеціальні курси для вагітних, семінарські заняття для батьків, у яких вже є діти, і, нарешті, безліч книг Глена Домана.

 Методика і цілі навчання

 Протягом багатьох років, працюючи з хворими та здоровими дітьми більш ніж ста національностей, Глен Доман отримує в своє розпорядження унікальні дані про можливості стимулювання мозкової активності в певний період життя дітей від 0 до семи років. На їх основі вчений робить висновок про дивовижний інтелектуальному потенціалі, яким нагороджується будь-яка дитина від народження. Завдання дорослого полягає в тому, щоб допомогти цей потенціал реалізувати. Тобто "не зробити дитину генієм, а дати необмежені можливості в житті". Яким чином? Доман переконаний, що в основі будь-якого знання, будь-якого вміння, будь-якої професії лежать факти. "Вони складають базу, на якій буде побудовано знання. Без фактів немає знання. Є усереднений набір фактів - є середнім за рівнем знання. Якщо набір фактів великий, то база знань вище середнього". Факти - основа знань, знання - базис інтелекту. Цікава особливість: у своїх книгах він дуже детально зупиняється на пізнавальних функціях мозку на здатності запам'ятовувати факти і нічого не говорить про розвиток таких необхідних будь-якій людині здібностей, як образне і логічне мислення, уява.Відверто порівнюючи мозок людини з комп'ютером, нейрофізіолог тим не менш, визнає перевагу людини. Він вважає, що засвоєння дитиною корисних фактів, які в його системі координат називаються бітами інформації, - це прямий шлях до розвитку інтелекту. Досаду Домана викликає той факт, що "комп'ютер ми акуратно і точно начиняє даними, а мозок дитини засмічуємо неточною, плутаною інформацією!" Звичайно, можна скільки завгодно сперечатися про те, що вважати корисною інформацією, а що - ні. У кожного з батьків з цього питання буде своє, особливу думку. Безперечно лише те, що діти вбирають все нове легко і з величезною швидкістю. Власне на цьому і побудовані заняття з методики Домана. Отже, мета занять - познайомити дітей з тисячами ясних, точних, цікавих фактів. І факти ці, подібно комп'ютерній програмі, повинні бути систематизовані по розділам знань, категоріям і бітам. Наприклад, розділ "Біологія", категорія "комахи", біти "фотографії комах", або - розділ "Література", категорія "Дитячі письменники", біти "портрети письменників". Зображення будь-яких бітів інформації повинні бути наклеєні на картонні картки певного розміру. (28 на 28 см.) На зворотному боці надписується найменування біта, наприклад, "це комаха - сонечко". Доман підкреслює, що дитині повинен повідомлятися чіткий, точний факт, а не думка. Тобто, твердження "яке гарне комаха - сонечко" вже не буде правильною назвою біта інформації.

 Як проходять заняття?

 Кілька разів на день у спокійній обстановці дитині показують (не дають в руки, а саме показують на відстані не менше 45 см. від особи) і називають картки, що представляють біти знань різних категорій. Показують дуже швидко, 1 секунда на показ і 5 на те, щоб проговорити назву. Доман рекомендує почати з представлення 5 різних категорій знань, кожна з яких містить по 5 бітів (всього 25 карток) і показувати їх не менше трьох разів на день, поступово збільшуючи кількість пропонованих категорій і темп показу. Вже засвоєну дітьми інформацію можна і потрібно замінювати новими бітами (за однією карткою щодня), використані картки потрібно прибирати в картотеку і повертатися до них у міру необхідності. Як правило, дитина засвоює один біт інформації (тобто один факт-картка) за тридцять показів. За батьками визнається безперечне право розробити власну, відмінну від Доманівської, класифікацію фактів по розділах і категоріями. Сам автор методики серед різних областей знань вважає пріоритетними читання і математику. на його думку, саме вони найбільше впливають на інтелектуальний розвиток дитини.

 Читання

При подачі загальних енциклопедичних знань дитині демонструють картки з фотографіями, малюнками предметів, людей, тварин тощо, а навчання читання за Доману полягає в показі карток зі словами, написаними великими червоними літерами. У результаті малюк "перескакує" через буквено-звуковий етап і вчиться читати відразу цілі слова.

 Математика

 На заняттях математикою Доман пропонує піти від абстрактних чисел, замінивши їх пред'явленням дитині на тих же картках певної кількості точок (від однієї до нескінченності), називаючи, скільки саме точок зображено. Строго кажучи, їх потрібно називати гуртками. Картки показуються по черзі, регулярно і швидко. Поступово це розвиває в дитини здатність "на око" визначати кількість побачених точок без їх підрахунку, що в свою чергу дозволяє оперувати усно багатозначними цифрами.

 Фізичний розвиток

 Доман розробив цілу систему фізичного розвитку дітей. У першу чергу, вважає вчений, треба надати дитині можливість рухатися з перших днів життя. Прості зусилля можуть привести до того, що в перший місяць крихітка проповзати по кілька метрів в день. Це сильно впливає на розвиток здібностей малюка. Звичайно, треба навчати його так, щоб це було психологічно комфортно, намагатися поступово розвинути вроджені рефлекси. Доман рекомендує вчити малюка робити все, що тільки можливо - крутити і крутити його різними способами (так звана динамічна гімнастика). Розвиваючи його таким чином, ще під час першого року життя можна створити дуже серйозний заділ на все його майбутнє життя. Крім того, Глен Доман вважає, і це підтверджено їм на хворих дітях, що фізичний розвиток стимулює і розумовий. Він стверджує, що діти, з якими займалися динамічною гімнастикою і не робили більше нічого, вже були розвинені значно краще за своїх однолітків.

 Спілкування або навчання?

Виготовлення карток - досить болюче питання. Проста арифметика показує, що для виготовлення бітів тільки по одному з запропонованих десяти розділів знань (10 категорій по 10-15 бітів, разом 100-150 карток) в домашніх умовах вам буде потрібно багато часу. Чи залишаться у батьків сили для занять з дитиною після підготовки гігантської кількості демонстраційного матеріалу, не відомо. І чи вистачить у них часу для звичайного спілкування з малюком? У Домана проблема спілкування з дитиною, емоційного контакту, залишається як би "за кадром" .. Так, він закликає захоплюватися успіхами дітей, вірити в їх безмежні можливості. Але в занятті Домана немає місця емоціям. Дитина сидить і засвоює інформацію, як комп'ютер, а мати, в руках якої миготять картинки, енергійним голосом зачитує безпристрасні факти. Причину такої любові Домана до комп'ютера і його прагнення влаштувати мозок дитини за подобою комп'ютерної програми можна зрозуміти. Погляди вченого сформувалися в роки появи та бурхливого наступу обчислювальних машин. Але оскільки сучасні люди вже встигли відчути на собі не лише переваги, але і недоліки цього процесу, ставлення до аналогій "людина - комп'ютер" у наш час більш критичний. Глен Доман закликає батьків поважати дитину, займатися його розвитком і навчанням, дати можливість досягти найкращого з того, чого можна досягти. Подібні погляди заслуговують загальної поваги. Насторожує тільки зауваження Домана, що батьки, що навчають дітей за його методикою, "живуть для дитини". Не варто забувати, що автор методики спілкувався з батьками безнадійно хворих дітей, які дійсно готові були присвятити своє життя тільки тому, щоб поставити їх на ноги. Чи потрібні такі жертви здоровому малюку? Чи будуть щасливі батьки, підпорядкували своє життя цілком його навчання? І чи принесе це щастя самій дитині? Звичайно ж, методика Глена Домана, перебуваючи на стику медицини, психології та педагогіки, викликає надзвичайний інтерес, величезна кількість запитань і масу голосів "за" і "проти". Але з одним твердженням її автора погодяться, напевно, всі: "диво - в самій дитині, а не в методиці". Найголовніше для батьків - зрозуміти й прийняти це.

МЕТОДИКА НАВЧАННЯ ДІТЕЙ РОЗПОВІДАННЮ ЗА СХЕМАМИ   

 (авт. О. БІЛАН. К. КРУТІЙ)

            Основною умовою розвитку мислення і мовлення є цілеспрямоване навчання. Розвиток у дітей словесно-логічного мислення, вироблення вміння користуватися основними логічними прийомами й операціями становить одне з важливих завдань у процесі навчання старших дошкільників. О. Білан та К.Крутій вдалося виявити специфічний засіб розвитку мовлення дошкільників – наочні моделі, в яких малюк відтворює структуру об’єктів і зв’язків між ними. Дії наочного моделювання є основними пізнавальними здібностями дошкільника у сфері мислення. Під моделюванням розуміється заміщення об’єкта, який вивчається, іншим, спеціально побудованим, що може відтворювати об’єкт в його суттєвих якостях і спрощувати несуттєві. Основний шлях розвитку пізнавальних здібностей – це постійний перехід від зовнішніх дій із умовними замінниками предметів (схемами-моделями) до дій подумки. Основна ідея пропонованої технології – формування діамонологічної компетенції дошкільників шляхом активного застосування методу моделювання. Діамонологічну компетенцію науковці визначають як розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання і звертатися з запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні види розповідей.

Всі моделі умовно поділені на групи:

–       описові;

–       узагальнювальні (класифікаційні);

–       для складання творчих розповідей;

–       мнемічні (для заучування віршів).

Розглядання картин, предметів допомагає дітям називати предмети, їх характерні ознаки, дії з ними. Труднощі виникають, коли необхідно:

–       самостійно визначити головні ознаки предмета при його розгляданні;

–       встановити послідовність висловлювання ознак;

–       утримати в пам’яті послідовність, яка являється планом розповіді-опису.

Пропонується використовувати таки схеми – моделі:

Опис іграшок:

1.     Колір (жовте, сине, зелене). Кольорові плями без чіткого контуру.

2.     Форма (геометричні фігури).

3.     Величина-розмір (2 іграшки контрастного розміру). Використовуються поняття “високий-низький”, “широкий-вузький” і т.д.

4.     Матеріал (фольга, дерево, пластмаса). З якого матеріалу зроблена іграшка.

5.     Частини іграшки (декілька кілець від пірамідки).

Дії з іграшкою (рука).

Спочатку добираються іграшки, при описанні яких використовуються всі пункти схеми (пірамідка, коляска, коробочки...) Потім іграшки, при описанні яких використовується не вся схема (м’яч, кубики, лялька, ведмедик тощо).

Опис предметів одягу:

1.     Колір.

2.     Матеріал (шовк, оксамит, сатин)

3.     Частини одягу (комір, рукава, волан...)

4.     Сезонність одягу (сонце, підсніжники, листочок жовтий...)

5.     Для кого? (символи дорослих та дитини)

Дії з одягом (рука).

Опис посуду:

1.     Колір.

2.     Форма (геометричні фігури). Якщо діти знайомі з об’ємними фігурами - циліндр...

3.     Розмір (велика та маленька мисочка)

4.     Матеріал (фольга, пластмаса, дерево...)

5.     Частини посуду (чайник в розібраному вигляді: кришечка, носик, ручка...)

Дії з посудом (рука)

Описання овочів та фруктів

1.     Колір (кольорові плями без чіткого контуру)

2.     Форма (геометричні фігури – овал, коло, трикутник...)

3.     Розмір (2 контрастних по розміру фрукта, наприклад, яблуко)

4.     Смак (цукерка та лимон). Контрастні за смаком продукти.

5.     Де росте. (дерево, грядка)

6.     Як уживати? (тарілка, виделка, ложка..). Які овочі та фрукти використовують сирими у їжу, які вареними. Що можна приготувати з них? Корисні чи ні?

Опис пір року

1.     Сонце (розповідають про сонце у різні пори року)

2.     Небо (на голубому небі хмаринки)

3.     Земля (як виглядає земля у різні пори року: покрита снігом, листячком, зеленою травою...)

4.     Рослини (дерево, кущ, квітка)

5.     Людини (контури людей, вішалка). Треба розповідати про одяг в різні пори року.

6.     Звірі (дики тварини - заєць, білка)

7.     Птахи (контури знайомих птахів - ластівка, горобець...)

Чим займаються люди в різні пори року (сніговик, кораблик, сачок...)

Використання схем при складанні описових розповідей полегшують дітям оволодіти зв’язним мовленням. Крім того, наявність наочного плану робить такі розповіді чіткими, зв’язними, послідовними та поширеними. Схеми можна використовувати і для порівняльних описових розповідей. Схеми-моделі можливо широко використовувати у повсякденному житті. Крім того умовні позначення в календарі природи, графічне зображення фізкультхвилинок, дидактичні ігри ускладненого змісту. Доцільним виявляється використання схем для складання творчих розповідей.

Сxема складання розповiдi з власного досвіду на тему “Екскурсія в парк”

Годинник, в кутах ознаки пір року: сніжинка, квіти, ягода, листячко.

1.     Час події.

2.     Місце події? (знак питання)

3.     Дерева

4.     Птахи (зображення пташки)

5.     Комахи? (метелик)

6.     Тварини (кішка або песик)

7.     Квіти (схематично квітка)

8.     Враження від побаченого (салют)

Мнемічні схеми-моделі (для заучування віршів).

Як підвищити якість засвоєння та скоротити час, який витрачається для заучування віршів напам’ять? Треба умовними схематичними позначеннями зашифрувати кожен рядок вірша (або пару) і вивісити таку схему на видному місці. Не примушуючи, а спираючись на дитячі інтереси та на достатній розвиток наочно-образного мислення в цьому віці. Мнемічні схеми відіграють значну роль у диференційованому навчанні. Діти з середнім і низьким рівнем розвитку пам’яті мимоволі вчать вірш у повсякденному житті, звертаючи увагу на “підказку”. Для дітей з достатнім і високим рівнем розвитку схема виявляється засобом самоконтролю та самооцінки.

Використовуючи творчий потенціал та рівень сформованості психічних процесів у дітей високого рівня розвитку, можна проводити роботу, спрямовану на зворотний зв’язок, тобто створення схем-моделей самими дітьми. Спочатку пропонується вправа “Познач відповідним символом”, потім простенька загадка, далі – вірш, потім – оповідання. Також можна використовувати партнерську роботу. Діти з високим рівнем розвитку схематично зображують назву знайомої пісні, загадки, а діти з низьким і середнім рівнем відгадують. Це сприяє налагодженню товариських стосунків, формуванню адекватної самооцінки у дітей, а головне – підготовці малюків до оволодіння програмними завданнями в школі.

Результати впровадження технології доводять, що застосування схем-моделей є одним з ефективних способів сприяння розвитку мовлення, словесно-логічного мислення, пам’яті у дітей дошкільного віку.

Цей вид роботи повністю відповідає особистісно орієнтованій моделі навчання, за якої враховуються індивідуальні особливості дитини, допомагає педагогові встановити з вихованцями оптимальні – партнерські стосунки, створити атмосферу емоційної довіри та розкутості. Схеми-моделі можуть застосовуватися не лише на мовленнєвих заняттях – вони можуть бути широко використані в різних видах діяльності: ігровій, зображувальній, формуванні логіко-математичної компетенції тощо.

ІННОВАЦІЙНАТЕХНОЛОГІЯ «ЧУДЕСА НА ПІСКУ»

(авт. Т. М. ГРАБЕНКО, Т. Д. ЗІНКЕВИЧ-ЄВСТИГНЕЄВА)

Принцип "Терапії піском" був запропонований ще Карлом Густавом Юнгом, чудовим психотерапевтом, засновником аналітичної терапії. Може бути, природна потреба людини "морочитися" з піском, і сама його структура підказали великому Юнгом цю ідею. Адже пісок складається з дрібних крупинок, які тільки при з'єднанні утворюють улюблену нами пісочну масу. Багато психологів бачать в окремих крупинках символічне відображення автономності людини, а в піщаній масі – втілення Життя у Всесвіті.
        Пісок має властивість пропускати воду. У зв'язку з цим, фахівці парапсихологи стверджують, що він поглинає "негативну" психічну енергію, очищає енергетику людини, стабілізує її емоційний стан. Спостереження і досвід показують, що гра в пісок позитивно впливає на емоційне самопочуття дітей і дорослих, і це робить його прекрасним засобом для розвитку і саморозвитку дитини.
           Гра з піском як консультативна методика була описана англійським педіатром Маргарет Ловенфельд в 1939 році. В ігровому приміщенні створеного нею Лондонського Інституту Дитячої Психології вона встановила два цинкових підноса, один наполовину наповнений піском, а інший - водою, і формочки для гри з піском. Іграшки "жили" в коробці. Маленькі пацієнти інституту використовували іграшки у грі з піском, а коробки з піском вони називали „світом”. Тому М. Ловенфельд назвала свій ігровий метод „світової методикою”.
          Формуванням концепції "пісочної терапії" (або "пісок-Play") займалися, в основному, представники юнгіанской школи. Наприклад, швейцарський аналітик Дора Калфф. Однак, для навчальних цілей унікальні можливості піску до недавнього часу практично не використовувалися. Щоб заповнити цю прогалину, Т. М. Грабенко, Т. Д. Зінченко-Євстігнєєвою була створена система пісочних ігор, спрямованих на навчання та розвиток особистості в цілому.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ІГОР НА ПІСКУ
1. Створення природного стимулюючого середовища, в якому дитина відчуває себе комфортно і захищено, виявляючи творчу активність.
Для цього слід добирати завдання, що відповідають можливостям дитини; формулювати інструкцію до ігор в казковій формі; виключати негативну оцінку її дій, ідей, результатів, заохочуючи фантазію і творчий підхід.
2. "Пожвавлення" абстрактних символів: літер, цифр, геометричних фігур, і пр. Реалізація цього принципу дозволяє сформувати і посилити позитивну мотивацію до занять і особистісну зацікавленість дитини в те, що відбувається.
3. Реальне "проживання", програвання всіляких ситуацій разом з героями казкових ігор.

На основі цього принципу здійснюється взаємний перехід уявного в реальне і навпаки. Наприклад, опинившись в ролі Рятувальника Принцеси, дитина не просто пропонує вихід із ситуації, але й реально розігрує його на піску за допомогою мініатюрних фігурок. Так, вона реально переконується в правильності чи хибності обраного шляху.

ЩО ПОТРІБНО ДЛЯ ІГОР НА ПІСКУ?

1.     Водонепроникний дерев'яний ящик. Якщо займатися з дітьми в малій групі (3-4 людини) або індивідуально, його розмір – 50-70 сантиметрів. Такий розмір скриньки відповідає оптимальному полю зорового сприйняття, і це дозволяє охоплювати його поглядом цілком. Пісочні терапевти "любовно" називають ящик з піском "підносом" - з боків він може бути забезпечений ручками для зручності транспортування. Краще, якщо піднос буде саме дерев'яним, це полегшить перенесення пісочного досвіду в реальну діяльність.

Для занять з великими групами дітей потрібно ящик значно більшого розміру. Внутрішня поверхня підноса (дно і борти) фарбують в синій або блакитний колір. Таким чином, дно підноса буде символізувати воду, а борта - небо.

2. Чистий, просіяний пісок (деякі його навіть прожарюють в духовці). Він не повинен бути занадто великим або занадто дрібним.
Піском заповнюється менша частина скриньки. Для пісочних ігор краще, якщо він буде вологим.Таким чином, пісок ставить символічну "лінію горизонту".

3. "Колекція" мініатюрних фігурок, висотою бажано не більше 8 сантиметрів. У набір іграшок можуть увійти:

–       людські персонажі ;

–       будівлі: будинки, школи, церкви, замки ;

–       тварини: домашні, дикі, доісторичні, морські, і пр. ;

–       машини: сухопутні, водні, космічні, бойові;

–       рослини: дерева, кущі, квіти, овочі та ін;

–       будівлі: мости, огорожі, ворота, портали, кошари ;

–       природничі предмети: черепашки, гілочки, камені, кістки, яйця і пр. ;

–       символічні предмети: джерела для загадуванням бажань, ящики зі скарбами, коштовності та ін ;

–       казкові герої: злі і добрі;

–       релігійні предмети і сувеніри;

–       жива зелень і пр. ;

–       флакони з-під парфумів та ін;

пластикові або дерев'яні букви і цифри, різні геометричні фігури (круги, трикутники, прямокутники, піраміди і ін).
Словом, усе, що зустрічається в навколишньому світі.
       

Моделювання ігор-казок на піску
1. Введення в ігрове середовище. Установка на уважне слухання та активну участь. (Приказка, забавлянки, обіцянка незвичайних пригод і випробувань.)
Довірчий стиль спілкування, уважне ставлення до кожної дитини, діалог з кожним, знижений тон голосу.

2. Знайомство з грою і її героями. Прослуховування початку казки, історії та будівництво у пісочниці ігрового простору (казкової країни, замків, палаців, морів, річок, лісів, того, що потрібно по сюжету гри), заселення його різними персонажами (казковими героями, тваринами, буквами та ін).

 Позиція "відстороненого оповідача", доброзичливого та м'якого помічника, дослідника створюваного простору
3. Моделювання конфлікту, труднощів. Дітям зачитується продовження історії, в якому відбувається щось, що руйнує створений на піску світ (з'являються сили зла, руйнування: дракони, чудовиська, ураган тощо)
Створення ситуації, в якій дитина діє самостійно, може переносити і відігравати в грі з піском негативні емоції, при цьому дорослий може виступати руйнівником, використовуючи фігурки і ляльки
4. Вибір допомоги. Звернення до дитини за допомогою: - Що буде з жителями країни? Що ж робити? Як бути? Чи зможеш ти допомогти? - Тільки ти, з таким добрим серцем, зможеш допомогти мешканцям цієї країни. Можна одягатися в казковий одяг та знайомитися з помічниками.
Дорослий - зацікавлена особа, що вивчає ситуацію, шукає вихід нарівні з дитиною. Дорослий переконує, підбадьорює, вселяє віру в себе, вказує на потенційні можливості дитини.

5. Боротьба і перемога. Діти відіграють ситуацію боротьби зі злом. Тут вони мудреці і лицарі, феї і чарівники. Кожен виступає під маскою найбільш близького йому персонажа. Далі відбувається відновлення, реконструкція, перетворення піщаної країни. Саме зараз діти виступають Творцями - відновлюють світ у відповідності зі своїми бажаннями і набутими знаннями і навичками. Будують так, щоб у новій країні всім було зручно. Посилюється успішний досвід-дітям вдячні всі казкові істоти.

Педагог підтримує, підбадьорює, висловлює свою зацікавленість, впевненість у тому, що у дитини все вийде. Потім  -  щире захоплення дитиною, вдячність за вигадку, доброту.

6. Затвердження перемоги.

Спонтанне продовження гри, в якій відбувається святкування перемоги.
Стиль поведінки дорослого: запитує про емоційний стан дітей, думки і почуття, які виникали в процесі гри, чи сподобалося їм, що вони будуть робити, якщо раптом знову потраплять у схожу ситуацію.

7. Перспектива подальших пригод .

Розповідь про наступні пригоди.
Дорослий намагається заінтригувати дитину.

З ЧОГО ПОЧИНАТИ?

 1.  Ігри на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості і дрібної моторики рук ("Чутливі Долоньки").

2. Ігри на розвиток фонематичного слуху, корекція звуковимови, навчання читання та письма. ("Пісочна грамота")

3. Пізнавальні ігри на піску. Види пізнавальних ігор на піску:
- Ігри на знайомство з навколишнім світом. Через них ми пізнаємо те, що поряд з нами: тварин (диких та домашніх), комах, ліси, поля, річки, озера, моря, острови, професії, місто, транспорт, побут та ін

- Географічні ігри. Тут ми дізнаємося, як живуть люди в різних куточках планети. Моделюємо в пісочниці різні кліматичні зони і життя в них.
Наприклад, часто дітям непросто уявити собі життя в тропічних багатоярусних лісах. Фотографії недостатньо. Створимо "живі" картинки на піску. Ставимо фігурки екзотичних дерев та кущів по ярусах (слід пам'ятати, чого немає в "колекції", замінюємо природним матеріалом), обвиваємо їх "ліанами" , мотузочками, розміщуємо на них фігурки мавп, птахів, фруктів, і відтворюємо "тропічну зливу".

- Фантастичні ігри. У пісочниці імітується життя на інших планетах: місячний ландшафт, поверхня Марса і пр. Це унікальна можливість для нас-використовувати сучасну дитячу субкультуру (трансформерів, роботів і пр.) у "мирних", пізнавальних цілях. Після перегляду мультфільмів можна запропонувати дитині відтворити на піску картинку, яка найбільш запам'яталася, програти ще раз хвилюючу ситуацію, придумати до неї альтернативне продовження. Розігруючи "зоряні війни" на піску, реалізуючи бажання бути супергероєм і вічно живим, дитина звільняється від внутрішньої напруги та отримує від нас багато цікавої інформації про космічні тіла, кораблі, дослідження
4. Історичні гри. Ми захоплюємося діарама битв, представлених у великих музеях, але ж це не що інше, як застигла пісочна картина. Тільки в пісочниці дитина може все САМА побудувати і програти, ставши учасником історичних подій. Професійні військові використовують ігри на піску, вивчаючи стратегію бойових дій ...
5. Ігри-екскурсії по місту. Батьківщина починається з рідного міста, селища. Його історія робить істотний вплив на думки і життя мешканців. Історія міста, як і життєвий шлях людини, має свої радощі й печалі. Ці події можна розігрувати на піску. 

ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ  

«ДИТЯЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК МЕТОД НАВЧАННЯ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ»   

(авт. А. САВЕНКОВ)                                                      

Програма дослідницького  навчання в дошкільному закладі за               А. Савенковим  включає три елементи:

• розвиток у дітей дослідницьких умінь і навичок;

• дитячу дослідницьку практику;

• моніторинг дослідницької діяльності дошкільнят.

 Більшість сучасних освітніх технологій дослідницького навчання дітей старшого дошкільного віку передбачають лише різні варіанти включення дитини у власну дослідницьку практику.  А. Савенков зазначає, що дитяча навчально-дослідницька практика з проведення спостережень і експериментів важлива і цінна, але не здатна охоплювати і вирішувати все коло завдань дослідницького навчання. Проведення дослідного пошуку вимагає спеціальних знань, умінь і навичок. І дитину необхідно цілеспрямовано навчати, давати їй ці знання, розвивати і удосконалювати необхідні в дослідницькому пошуку вміння та навички.
Крім того, навчально-дослідницька практика дитини - заняття самостійне і нерідко розгортається за межами безпосередньої уваги педагога. Тому необхідна система її моніторингу. Самостійно здобуваючи знання, кожна дитина має бути впевнена в тому, що все нове, знайдене нею, буде затребуване, цікаве дорослим. Вона має бути впевнена, що її дослідження не залишаться без уваги, результати його ретельно розглянуть, а саму дитину неодмінно вислухають. Це вимагає створення спеціальної системи моніторингу дитячої навчально-дослідницької  діяльності.

А. Савенков пропонує програму навчально-дослідницької діяльності учнів (старших дошкільників) в освітньому закладі, яка  включає три відносно самостійних частини (підпрограми):

1. Підпрограма - «тренінг». Заняття на отримання спеціальних знань та розвитку у дітей умінь і навичок дослідницького пошуку.

2. Підпрограма - «дитяча дослідницька практика». Проведення самостійних досліджень та виконання творчих проектів.

3. Підпрограма - «моніторинг». Зміст і організація заходів, необхідних для управління процесом вирішення завдань дослідницького навчання: захист дослідних робіт і творчих проектів дітей, фестивалі дитячих робіт та ін.

ХАРАКТЕРИСТИКА ЗМІСТУ ПІДПРОГРАМ

Таким чином, програма навчальної дослідницької діяльності дошкільників повинна включати три відносно самостійних підпрограми:

1.     Підпрограма – «тренінг».

Під час тренінгу розвитку дослідницьких здібностей дошкільників необхідно навчати спеціальним знанням, вмінням і навичкам дослідницького пошуку. До них О.Савенков відносить знання, вміння і навички:

Ø     бачити проблему;

Ø     ставити запитання;

Ø     висовувати гіпотезу;

Ø     давати визначення поняттям;

Ø     класифікувати;

Ø     спостерігати;

Ø     проводити експерименти;

Ø     робити висновки;

Ø     структурувати матеріал;

Ø     готувати власні міні доповіді;

Ø     пояснювати, доводити і захищати свої ідеї.

Задачі ці складні, але, будучи адаптовані до віку, вони на практиці реалізуються успішно. Діти працюють с інтересом і задоволенням, при кваліфікованому керівництві психолога чи педагога.

2.     Підпрограма – «дитяча дослідницька практика».

Основний зміст роботи в межах дії цієї підпрограми – проведення дітьми самостійних  досліджень і виконання ними творчих проектів. Ця підпрограма виступає в якості основної, центральної. Заняття в рамках цієї програми побудовані так, що ступінь самостійності дитини в процесі навчально-дослідницького пошуку поступово зростає.

3.     Підпрограма – «моніторинг».

Ця частина програми менше інших по об’єму, але вона така ж важлива, як і дві попередні. Дитина повинна знати, що результати її пошуків цікаві іншим, і її обов’язково  почують. Це потребує  спеціального розгляду задачі пред’явлення результатів дитячих досліджень. З однієї сторони, ми повинні обов’язково дати кожній дитині можливість висвітлити власні результати, з іншої – навчати його елементарним навичкам презентації власних відкриттів.

Поступово кожна дитина повинна зрозуміти, що результати своїх досліджень потрібно не тільки розповісти, їх необхідно захистити. Для цього потрібно стимулювати дітей до того, щоб, слухаючи інших, вони ставили запитання, вчилися слухати чужі аргументи. Для реалізації цієї задачі кожне дитяче дослідження повинне закінчуватися міні доповіддю. Не завжди вдається зробити його публічним, але хоча б один слухач – педагог повинен прийняти участь в його обговоренні.

В рамках моніторингу дослідницької діяльності дітей дошкільного віку хороший ефект дають фестивалі дитячих дослідницьких робіт. Форма фестивалю передбачає презентацію дітьми своїх кращих робіт, виконаних за певний час. При цьому потрібно пам’ятати: фестиваль – не конкурс, і тут ніхто нікого не оцінює, хвалять всіх. Інша справа – конкурси дитячих дослідницьких робіт. Вони теж входять в систему моніторингу дитячої навчально-дослідницької практики.

Вихователю, щоб діяти ефективно і успішно, потрібно пам’ятати нескладні правила:

Ø     Завжди підходьте до проведення роботи творчо.

Ø     Навчайте дітей діяти самостійно, незалежно, уникайте прямих інструкцій.

Ø     Не стримуйте ініціативи дітей.

Ø     Не робіть за них того, що вони можуть зробити, або того, що вони можуть навчитися робити самостійно.

Ø     Не поспішайте з винесенням оціночних суджень.

Ø     Допомагайте дітям вчитися керувати процесом засвоєння знань:

а) просліджувати зв’язки між різними предметами, подіями, явищами;

б) формувати навички самостійного вирішення проблем дослідження;

в) аналізувати, синтезувати і класифікувати інформацію.

Педагогу важливо пам’ятати, що на всіх етапах роботи дитячого дослідження, основним очікуваним результатом являється – розвиток творчих здібностей, набуття дитиною нових знань, вмінь і навиків дослідницької поведінки і обробки одержаного матеріалу. Ми повинні мати на увазі, що в даному випадку ми маємо діло не з одним «результатом», а по меншій мірі з двома. Перший, звичайно, самий важливий, педагогічний. Другий – це той, який дитина створює «своєю головою» і руками, - макет, проект, доповідь і т.п. педагогічний результат – це перш за все безцінний в виховному значенні досвід самостійної, творчої, дослідницької діяльності, нові знання і вміння, цілий спектр психічних новоутворень, які відрізняють дійсного творця від простого виконавця.

Завдання ці важкі, але, будучи адаптованими до віку, вони на практиці вирішуються успішно. Діти працюють з інтересом і задоволенням, при умові кваліфікованого керівництва з боку педагога. Експериментальна робота, яка проводилась в ході експерименту, показала, що програмування даного навчального матеріалу слід здійснювати за принципом «концентричних кіл». Діти засвоюють повний цикл визначених проблем, наприклад, у старшій групі, а потім все ще раз повторюється у 1-ому класі. Заняття, орієнтовані на певні завдання, групуються у відносно цілісні блоки, що представляють собою самостійні ланки загального ланцюжка. Важлива особливість програми полягає в тому, що, готуючись до заняття, педагог сам складає хід кожного з них. Для цього, виходячи з особливостей групи, підбирається набір завдань з різних блоків ( «бачити проблеми», «задавати питання», «висувати гіпотези» та ін.)

При підготовці занять враховують чотири, умовно виділених             А.І. Савенковим  блоки:

> Культура мислення;

> Конвергентне мислення;

> Дивергентне мислення;

> Пізнавальні функції.

Маючи запропоновану А.І. Савенковим структуру, і спираючись на діагностичні результати, можна  розробити сценарій кожного заняття, орієнтуючись на рівень розвитку дітей. Крім програмних занять можна проводити заняття, спрямовані на розвиток дослідницьких умінь і навичок.
Приклади занять:

Заняття 1.

Завдання 1.

Мета: розвиток дивергентного мислення.

Завдання: складіть пропозиції, використовуючи слова:

1. Пішохід, знак, слона.

2. Колос, решето, вітер.

3. Вікно, стіл, автомобіль.

4. Телефон, ранок, торт.

Завдання 2.

Мета: розвиток уміння робити висновки та умовиводи.

Завдання: визначте живих істот за такими ознаками:

> Боягузливий, швидкий, спритний, хитрий;

> Розумний, злий, швидкий, сильний;

> Запасливий, маленький, слабкий, спритний.

Завдання 3.

Гра «Вгадай предмет».

Мета: розвиток уміння ставити запитання.
Зміст: дітей ділять на дві команди. Перед командами кладуть на стіл зовсім невідомий предмет, наприклад: амперметр, транспортир і тому подібне.
Завдання: задавши найменшу кількість питань, ви повинні дізнатися про все, що можна про цей предмет.
Виграє команда, яка задала найменшу кількість питань і впізнала найбільшу кількість інформації про предмет.

Завдання 4.
«Визначаємо міцність містка».

Мета: розвиток навичок експериментування.
Обладнання: кубики з конструктора, дерев'яна і алюмінієва лінійки, тонкі смужки картону, паперу, пластиліну, вантаж та інше.
Завдання: перед дітьми ставиться завдання - визначити, який місток найбільш міцний, пластичний, крихкий. Що можна зробити, щоб міст мав різні властивості?

Завдання 5.

Мета: розвиток конвергентного мислення.

Обладнання: картки з зображенням послідовних фігур.

1. Знайди закономірність у розташуванні фігур.

2. Знайди четверту відсутню фігуру і намалюй її.

Після проведення серії такого типу занять,  з метою  підвищення мотивації у дітей до них, можна  провести «Конкурс інтелектуалів».

Такий конкурс є проміжним підбиттям підсумків систематичних розвиваючих занять. У своїй структурі конкурс має три-чотири серії вербальних і невербальних завдань різного спрямування, барвисто оформлених на плакатах. Завдання кілька ускладнені, на відміну від тих, що проводяться в групі. Конкурс передбачає поділ учасників на команди. Кожна команда має свою символіку та інші атрибути. У ході конкурсу діти, виконуючи завдання, отримують за правильні відповіді певну кількість балів. У кінці конкурсу підраховується загальна кількість балів, набрана кожною командою. Переможців оцінює журі.

Таким чином, можна сказати, що розвиваючі заняття є одним з найбільш ефективних способів розвитку дослідного поведінки дитини. Тому вважаємо важливим проведення періодичних факультативних занять в умовах дитячого дошкільного закладу.

Заняття 2.

Завдання 1.

Мета: розвиток уміння ставити запитання.

Зміст: гра «Відгадай мою загадку».

Один з учасників виступає в ролі ведучого. Він вибирає будь-яку річ з кімнати і запам'ятовує її. Діти за допомогою питань до ведучого намагаються вгадати те, що він загадав.

Умова: відповіді ведучого «так» і «ні».

Завдання 2.

Мета: розвиток дивергентного мислення.

Завдання: знайдіть причину події.

1. Нам подзвонили сусіди з нижнього поверху.

2. Люди на вулиці стали вдягатися тепліше.

3. Рибалки всю ніч ловили рибу.

4. Ранок був сонячним і веселим.

5. Ліхтарний стовп захитався і впав.

Заняття 3.

Завдання 1.

Мета: розвиток уміння фіксувати власні ідеї, ставити запитання.

Обладнання: аркуші паперу А4, прості олівці.

Зміст: педагог розповідає дітям про історію писемності, про те, як люди передавали інформацію один одному, до того як з'явився алфавіт.

Завдання: «Уявіть собі, що ви живете в кам'яному віці, а ці аркуші паперу - кора дерев, ваше завдання - написати лист, не використовуючи букв алфавіту своїх предків. Що б ви їм написали і які б питання їм задали?
Після закінчення найбільш оригінальні та цікаві листи зачитуються всім дітям.

Завдання 2.

Мета: розвиток дивергентного мислення.

Завдання: назвіть характерні риси ранку, телефону, хвороби, дощу,

квартири, радості, годинників, електрофену.

Після відповідей дітям пропонується на вибір назвати не характерніші

риси одного з предметів.

Завдання 3.

Мета: розвиток конвергентного мислення.

Обладнання: аркуші паперу А5, ножиці, олівці на всіх дітей і педагога.

Зміст: педагог вирізає із зігнутого наполовину аркуша фігуру і показує дітям.

Завдання: намалювати те, що вийде, якщо розгорнути лист. Вирізати найоригінальнішу фігуру і запропонувати іншим дітям намалювати те, що вийде, якщо її розгорнути.

Завдання 4.

Мета: розвиток уміння давати визначення поняттям.

Зміст: діти діляться на дві-три команди. Кожній команді пропонується

по дві картинки з протилежним змістом.

Наприклад: корова - слон, папуга - синиця, осінній ліс - дитячий сад і ін

Завдання: знайти якомога більше схожості в картинках.

Завдання 5.

Мета: розвиток уміння ставити запитання.

Завдання: знайдіть помилки у припущеннях.

1. Сонце сіло за обрій і почався день.

2. Влітку в будинках з'являються свіжозрубані ялинки і пахне мандаринами.

3. Продзвенів будильник, і Сергійко ліг спати.

4. Весна принесла нам багато ягід, грибів та опалого листя.

5. Сяйнула блискавка, вдарив грім, і пішов сніг.

Побачити проблему часто буває складніше, ніж вирішити її. Уміння бачити проблеми — інтеграційна властивість, що характеризує мислення людини. Розвивається вона протягом довгого часу в різних видах діяльності. Рішенню цієї складної педагогічної задачі значною мірою допоможе  наступна вправа:

     «Назвіть якомога більше ознак предмету»

     Це завдання допомагає дитині вчитися концентрувати свої думки на одному предметі. Педагог називає будь-який предмет. Дітям необхідно пригадати якомога більше можливих ознак цього предмету. Так, наприклад, диван може бути: м'яким, великим, новим, високим, розсувним, дитячим, зручним і ін. Таку вправу можна провести у формі увлекательного командного конкурсу.

2. Услід за виявленням проблеми йде пошук її рішення. Тому одним з головних, базових умінь дослідника є уміння висувати гіпотези, будувати припущення. Гіпотеза, на відміну від простого припущення, має бути обгрунтованою, вказуючою дорогу дослідницького пошуку. Але для дитячих досліджень, направлених на розвиток творчих здібностей дитини, важливо уміння виробляти гіпотези за принципом «чим більше, тим краще», тому годяться будь-які, найфантастичніші гіпотези і навіть провокаційні ідеї. Вже сама по собі гіпотеза може стати важливим чинником, що мотивує творчий дослідницький пошук дитини.

     «Що сталося?»

     Педагог пропонує дітям ситуації і просить сформулювати можливі причини і наслідки описаних в них подій. Приклади ситуацій:

«Мишкові  не дозволили дивитися телевізор».

«Катя посварилася з подругами».

«Мама не стала лаяти Васю за те, що він впустив чашку» і так далі.

3. Для того, щоб виробляти гіпотези, слід вчитися, роздумуючи, ставити питання. Педагог, що бажає допомогти дитині  придбати цей важливий для будь-якого дослідника навик, повинен знати, що питання зазвичай розглядається як форма вираження проблеми і ділиться умовно на дві частини — базисну (вихідна інформація) і вказівка на її недостатність. Базисом питання є вихідні знання, які в явній або в неявній формах можуть бути відбиті в питанні. Неповноту, невизначеність цих базових знань потрібно усунути. На це зазвичай і вказують слова «хто», «що», «коли», «чому» і інші аналогічні їм, вони зазвичай називаються операторами питання.  

«Вгадай, про що запитали»

     Одному учасникові дається картка з питанням. Він, не читаючи питання вголос і не показуючи, що написано на картці, гучно відповідає на нього. Наприклад, на картці написано: «Ви любите спорт?» Дитина відповідає: «Я люблю спорт». Решта всіх дітей повинна здогадатися, яким було питання.

Зразки питань:

Яке забарвлення зазвичай мають лисиці?

Що таке ліфт?

Чи є в природі живі істоти, схожі на дракона?

Чому зайці взимку міняють забарвлення?

     4. Для вирішення дослідницьких завдань важливим є уміння давати визначення поняттям. Поняття — одна з форм логічного мислення. Поняттям називають форму думки, що відображає предмети в їх істотних і загальних ознаках. Визначити поняття — вказати, що воно означає, виявити ознаки, що входять в його вміст. З точки зору дослідницької діяльності поважно, аби діти опанували такі поняття, як: явище, причина, слідство, подія, обумовленість, залежність, відмінність, схожість, спільність, сумісність, несумісність, можливість, неможливість і ін. Без опанування цих понять немає і не може бути абстрактного мислення.Слід учити дитину переходити від конкретного предмету і окремого факту до абстрактного узагальнення.

  «Відгадай»

     Педагог загадує і  дає словесний опис предмету, діти намагаються відгадати його. Потім роль ведучого передається дітям. Гра проводиться три-чотири рази. По ходу гри педагог стежить за тим, аби діти давали якомога більше характеристик предмету. Можливі варіанти цього завдання: для малят вихователь може виставити декілька предметів і загадувати один з них; складніші варіанти – загадати один з предметів, що знаходяться в цій кімнаті, або предмет, якого тут немає.

     5. Важливим для дослідника є уміння класифікувати. Класифікацією називають операцію ділення понять по певній підставі на класи, що не перетинаються. Не усяке перерахування класів можна вважати класифікацією. Одна з головних ознак класифікації — вказівка на принцип (підстава) ділення. Класифікація може бути простою, а може бути і багатоступінчастою, розгалуженою. Наприклад, поділимо всі звуки на групи: мовні і немовні. У свою чергу, мовні звуки можна поділити на голосні і приголосні, а приголосні – на тверді і м'які і так далі.

     А.І.Савенков звертає особливу увагу на те, що при класифікації предметів і явищ зовнішнього світу і навчанні цьому дітей, слід постійно пам'ятати, що інколи не можна встановити різкі розмежувальні лінії. Кожна класифікація відносна.

     Усіляка класифікація має мету, тому вибір підстави класифікації зазвичай диктується цією метою. Оскільки цілей може бути дуже багато, то одна і та ж група предметів може класифікуватися по різних підставах.

     6. Спостереження, мабуть, — самий популярний і доступний метод дослідження, вживаний в більшості наук і часто використовуваний звичайною людиною в повсякденному житті. Спостереженням зазвичай називають вигляд сприйняття, що характеризується цілеспрямованістю, що і відрізняє спостереження від простого споглядання. Для того, щоб дитина навчилася користуватися цим методом дослідження, необхідно розвивати увагу і спостережливість.

«Хто пропав?»

     Педагог виставляє перед дітьми декілька предметів (іграшок) і просить запам'ятати їх. Потім дітям пропонується закрити очі, а той, що в цей час веде прибирає один або декілька предметів (іграшок). Діти повинні назвати недостаючі предмети.

      Інший блок завдань для розвитку уваги і спостережливості — парні картинки, що містять відмінності. Завдань подібного роду зараз багато в дитячих книжках, журналах і газетах.

7. Експеримент — найважливіший з методів дослідження, який використовується практично у всіх науках. На відміну від спостереження, що тільки фіксує властивості предметів, експеримент передбачає прямі або побічні дії людини на об'єкт. Будь-який експеримент передбачає проведення яких-небудь практичних дій з метою перевірки і порівняння. Але експерименти бувають і уявні, тобто такі, які можна робити лише в думці.

    8. Поняття в мисленні не виступають розрізнено, вони зв'язуються між собою. Формою зв'язку понять один з одним є думка. Думкою називають вислів про предмети або явища, що складається з твердження або заперечення чого-небудь. Мислити — означає висловлювати думки. За допомогою думок думка отримує свій розвиток.

 9. Важливим засобом мислення є висновок, або умовивід.

Умовиводом називається форма мислення, де на основі знань та досвіду людей виводиться новеі знання.

     Для формування первинних навиків і тренування уміння робити прості висновки аналогічно можна скористатися такими вправами:

«Що на що схоже?»

      Педагог пропонує дітям подумати, на що схожі узори на килимі, контури хмар, автомобілі і т.д.?

  Аби зробити висновок, можна скористатися нескладним педагогічним прийомом, яке А.І. Савенков називає «підведенням під ідею». Слід підвести дітей до висновку про те, що якщо мають рацію всі, то можна сказати: «Різні люди на світ дивляться по-різному». Дуже важливо, аби діти відчули, як робиться висновок.

     Тренінгові заняття – хороший спосіб розвитку дослідницьких здібностей у дитини молодшого віку і підведення її до власної дослідницької практики. Необхідно відзначити, що підлітки і старші школярі також з великим задоволенням і користю для справи грають у всі ці тренувальні ігри. 

 ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ «КАЗКОВІ ЛАБІРИНТИ ГРИ»

(авт. В. В. ВОСКОБОВИЧ)

Технологія «Казкові лабіринти гри» (технологія інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей у дітей трьох-семи років) – система поетапного включення авторських розвиваючих ігор в діяльність дитини з поступовим ускладненням навчального матеріалу. Ігри, які розробив В.В. Воскобович, розвивають пам’ять, фантазію, сприйняття, логічне  і  творче  мислення,  мову. За допомогою цих ігор здійснюється інтелектуально-творчий   розвиток  дітей,  психологічна,  спеціальна підготовка  до  школи. Дана технологія – це використання авторських ігор в системі їх постійного та поступового ускладнення («по спіралі»). Включення ігор визначається віковими особливостями дитини.

Гра плюс казка

Першим принципом технології «Казкові лабіринти гри» є ігрове навчання дітей дошкільного віку. Ідея розвитку дітей в грі не нова. Нове тут те, що майже весь процес навчання дитини дошкільного віку реально вишиковується в грі. Технологія «Казкові лабіринти гри» – це ігрова форма взаємодії дорослого і дітей через реалізацію певного сюжету (ігри і казки).

При цьому освітні завдання включені в їх зміст.

Розвиваючі ігри роблять навчання цікавим заняттям для малюка, знімають проблеми мотиваційного плану, народжують зацікавленість до набутих знань, вмінь, навиків. Використання розвиваючих ігор в педагогічному процесі дає змогу перебувати навчальну діяльність: перейти від звичних занять з дітьми до пізнавальної ігрової діяльності, організованої дорослими або самостійної.  Забарвлене доброзичливими емоціями спілкування з дорослими в грі, виконання цікавих ігрових завдань, яскраве, різнобарвне оформлення ігрових посібників, робить перебування дитини в дошкільному закладі радісним. Додаткову ігрову мотивацію створюють і методичні казки. У їх сюжет органічно вплітається система питань, завдань, вправ, завдань. Дуже зручно – читаєш казку, дитина  її слухає і по ходу сюжету відповідає на питання, вирішує завдання, виконує завдання. Казки в технології «Казкові лабіринти гри» - авторські.

«Казкові лабіринти гри» - є чисто ігровою технологією (авторські казки; велика кількість предметних ігор, які направлені на різні аспекти дитячого розвитку – математика, конструювання, підготовка до читання; загальні ігри дітей та дорослих), і це є особливістю.

Інтелект

Другим принципом технології «Казкові лабіринти гри» є будування такої дитячої ігрової діяльності, в результаті якої розвиваються психічні процеси, увага, пам’ять, уява, мислення, мова. Постійне та поступове ускладнення ігор («по спіралі») дозволяє підтримувати діяльність дитини в зоні оптимальної складності. Інтенсивному розвитку сприяє і продуктивна діяльність, яка створюється  в «зоні найближчого розвитку». В кожній грі діти набувають якогось «предметного» результату.

Не випадково багато уваги приділяється розвитку інтелекту дітей дошкільного віку. Як правило, розвивають вербальний інтелект, тобто «набутий». Мама читає дитині книжку, розглядає з нею енциклопедії, водить її в музеї. В результаті дитина багато знає, багато про що чула. Таких дітей педагоги називають «натасканими». Але в цій бочці меду є ложка бруду. Немає гарантії, що ці діти будуть надалі добре вчитися. В них може бути погано розвинутий невербальний інтелект, тобто «вроджений».

Що таке вроджений інтелект?

Це психічні процеси уваги, здатність до аналізу, синтезу, сформованість причинно – слідчих зв’язків, мілка моторика, пам’ять.

Психологи говорять, що розвивати вроджений інтелект складно. Ігри В.Воскобовича в першу чергу направлені на їх розвиток, і одним з положень технології «Казкові лабіринти гри» є розвиток, а саме, невербального інтелекту у дітей.

Творчість

Ще одним принципом технології «Казкові лабіринти гри» є ранній творчий розвиток дітей дошкільного віку. Гра створює умови для прояву творчості, стимулює розвиток творчих здібностей дитини. Дорослому залишається лише використовувати цю природну потребу для поступового залучення дітей до складніших і творчих форм ігрової активності.

Способи реалізації технології «Казкові лабіринти гри».

Особливості технології такі, що не треба перебудовувати роботу установи, ламати звичний устрій і вибудовувати новий. Технологія органічно вплітається у вже звичний ритм життя і освітні завдання програми, що реалізовується. Єдині труднощі, з якими стикається педагог, – це стереотипи власної поведінки. Гра не передбачає в стосунках дорослий – дитина  домінування  дорослого над дитиною; вона диктує партнерські стосунки.

Мета   технології.

1.     Розвиток  у  дитини пізнавального інтересу, бажання і потреби     пізнати нове.

2.     Розвиток спостережливості, дослідницького пошуку в навколишній    діяльності.

3.     Розвиток уяви,   креативного мислення (бачити звичайний  об’єкт під    новим  кутом  зору).

4.     Гармонійний збалансований розвиток дітей.

5.     Формування базисних уявлень (математичних, про навколишній світ, мовних  навичок).

Ігровий    матеріал    націлює    на   три   напрямки роботи з дітьми:

1- етап     –  вибір  гри,   відповідно  інтересам ,  можливостям дітей.        

2-  етап    –    підбір   відповідних     завдань.

3- етап   –  поступове  використання  всіх   ігор,   які  входять  в   комплект.

Спрямування  технології (завдання):

1. Ознайомити   дітей  з геометричними фігурами,   закріпити   кольори.

2.  Вчити утворювати геометричні фігури на Геоконті, двохколірному     квадраті .

3.  Вчитись   орієнтуватись    на   площині.   Поняття:   посередині,  між,   над,  правий, лівий  кут,  правий  лівий,  нижній   кут.

4.  Розвивати уяву,  пам’ять  під час викладання предметів (будинок,  стіл, цукерка,  літак, човник ).

В технологію включені такі розділи: «Розвиваючі ігри», «Ігрові навчаючі засоби», «Педагогічні рекомендації для вихователів і батьків дошкільників» і додатки: «Розподілення програмою змісту в іграх», «Зразки конспектів занять з дітьми». Роботу за технологією інтенсивного розвитку інтелектуальних здібностей у дітей «Казкові лабіринти гри» можна починати з будь-якого віку дошкільного дитинства. Технологія «Казкові лабіринти гри» є багатофункціональною та різноплановою, охвачує достатньо широкий віковий діапазон, допомагає дітям та дорослим реалізувати творчий потенціал і сприяють розвитку інтелектуальних здібностей.

На першому етапі дошкільники за допомогою обстежень знайомляться з кольором, формою, засвоюють деякі уявлення. На другому етапі – за допомогою образу запам’ятовує поняття, символи.

       Наступний етап – знайомство із закономірностями, принципами взаємодії (збільшення, додавання, трансформація), планування своїх дій. Постійне ускладнення ігор дозволяє підтримувати дитячу діяльність в зоні оптимальної складності. Таким чином, реалізується принцип потенційного розвитку дитини. Всі ігри об’єднуються в комплекти по принципу поступового і постійного ускладнення. Таким чином, запропонована комбінація ігор представляє собою систему і передбачає інтенсивний розвиток у дитини уваги, пам’яті, уяви, мови, логічного і творчого мислення. Інтегративно здійснюється математична  підготовка дошкільників, ознайомлення їх з оточуючим світом, розвивається мова, зображувальне уміння та навики. Технологія  включає ігри за допомогою яких можна підготувати дитину до оволодіння таким важливим процесом, як навчання. Застосування запропонованої системи ігор в навчально-виховній діяльності допомагає не тільки сформувати у дітей знання, уміння, навики, але перш за все, сприяє творчому розвитку особистості дитини-дошкільника.

        Використання ігрової технології в педагогічному процесі, коли вся навчальна робота будується на основі ігрової діяльності дошкільнят, створює умови для проявлення творчого відношення педагогів до своєї роботи, знімає психологічні стереотипи.

«Технологія інтегрованого навчання і виховання»

Б. Нікітін

         Нажаль сучасне навчання дітей дошкільного віку в закладах освіти передбачає розмежування по віку, складності, предметах. Дітей навчають мови, математики, логіки, грамоти, знайомлять з природою тощо, але таке навчання на жаль розвиває в дітях тільки одну рису характеристики дитини як особистості – виконавську. А більш складна і важлива для формування життєвих рис та як творчість після такого навчання залишаються на середньому, можливо на трохи вище середнього рівні. Коли потребують оновлення  самого підходу до навчання та виховання, що викликане великою потребою держави у творчих нестандартних особистостях з жвавим розумом і різносторонньою освітою, на перший план виступає потреба в переходу системи освіти на широко планове навчання, тобто інтегроване. У кожній здоровій  дитини можна знайти основи творчості і при вмілому підході до навчання та розвитку розвинути цю рису.  Велику увагу інтеграції навчання з метою розвитку гармонійної особистості приділяв Б.П.Нікітін, російський педагог, науковець, автор широкого діапазону розвивальних ігор для дітей різного віку та різного рівня розвитку. Перші спроби  використання ігор для інтегрованого навчання він проводив із власними дітьми, а вже згодом, дослідивши їх вплив на різні сторони розвитку вихованців, він поступово розширяв діапазон, ускладнював до рівня наукового відкриття.

         Розвивальні ігри Б.Нікітіна основані на тому, що гра є основним видом діяльності дитини, а хороша гра, може бути не тільки цікавою, а й корисною з точки зору навчання та розвитку. Більшість ігор та іграшок цікавлять дитину тільки на етапі знайомства з нею, а через день – два дитина втрачає до них інтерес. Це пов’язано з тим, що іграшки та багато ігор мають одну сторону інтересу – ефект новизни, який швидко вичерпується і вже дитини покидає таку гру, або і зовсім ламає, намагаючись змінити її суть. Іграшки які не дають завдання для розуму, творчості, фантазії, напруження сил – це баласт, який осідає в коробках, шафах і т. д. Ігри інтегрованого характеру, які включають логічні завдання: сенсорні, мовленнєві, конструктивні, просторові, логічні тощо ігри у Б.Нікітіна об’єдналися в одну назву – розвивальні. Для них характерні особливості:

–       кожна гра являє собою декілька об’єднаних спільною метою завдань, які необхідно вирішити з допомогою різних матеріалів, від кубиків до деталей із пластика, картону, металевих частин конструктора тощо

–       завдання задаються в різних формах – моделей, малюнка, схеми, креслення, письмової інструкції і т.д.;

–       передача інформації іншим учасникам гри відбувається різним способами: мовленнєвими, у вигляді малюнків, готових частин виробу, схем і т.д.;

–       результати виконаних завдань не представляються перед дитиною в абстрактній формі, вона може бачити, відчувати, змінювати, вносити поправки до готових результатів гри;

–       кожна гра представлена в порядку наростання складності, введено широкий діапазон перешкод від доступних дітям 2-3 років до завдань для молодших школярів;

–       поступове наростання складності заохочує дитину до постійного удосконалення, викликає інтерес протягом багатьох років, дозволяє дитині само розвиватися в різних напрямках;

–       основна риса ігор навчання працювати самостійно, у групі, в парах, але без допомоги дорослих і вибирати гру за власними здібностями і бажаннями.

Одним із яскравих видів інтеграції завдань є гра «План і карта». Просторова орієнтація в ній органічно переплітається з математичними завданням: кількісна і порядкова лічба, форма, пропорції, поділ на частини, додавання та віднімання деталей. Складання самостійних карт розвиває логічні операції : аналіз синтез, групування, виділення зайвого, узагальнення. Ігри – плани з фішками і «ходилками» викликають необхідність знати цифри, букви, знати кольори, розвивають мовлення необхідність пояснювати та коментувати власні ходи, відстоювати свою правоту, що сприяє розвитку комунікативності, формує основні навички спілкування, тощо. Ігри з справжніми географічними картами розширюють можливості поєднання логічних, сенсорних, просторових завдань з потребою уміти читати, робити нові надписи, контролювати власні дії та дії товаришів. Крім того виробляється інтерес до невідомого, незвичного,бажання подорожувати, взнати якомога більше про нові країни та материки.

         Неординарні ігри Нікітіна і типу «Котра година». Діти знайомляться з основними вимогами до розпорядку дня, до організації власного дозвілля і відпочинку, вже з 4-х років можливе навчання користуватися годинником, збагачується словник новими назвами – термінами, виховується організованість охайність у використанні часу.

         Математика з іграми Нікітіна викладена автором в декількох посібниках, але крім ігор ним створена система математичних таблиць (таблиця сотні, таблиця крапочки, таблиця Піфагора) які придумані для знайомства дітей з додаванням, відніманням, множенням,  числами сотні, дають уявлення про дроби. основа цих ігор – конструктор «зроби сам», дитині пропонується нескладна та цікава робота по сортуванню кіл по кольору, розмірам, виконання дій порівняння, узагальнення, вилучення зайвого, знайомить дітей з поняттями «однакові», «різні», такі ж», « не такі». «інші», проводити операції накладання, прикладання. Вилучення зайвого. Діти оволодівають умінням  проводити математичні операції в умі, а згодом викладати їх числами, чи записувати самостійно.

         Головне в творчості великого педагога і батька з великої букви, безкінечна любов до дітей, безкорисне бажання допомогти багатьом освоїтися в складному сучасному світі, зробити всіх дітей на світі більш інтелігентними, культурними, вихованими, інтелектуально розвиненими, творчими особистостями з великим кругозором і невичерпним бажанням вчитися, що і складає основу інтегративних процесів в його творінні

„Психолого – педагогічне проектування”

(авт. Т. Піроженко, С. Ладивір)

Психолого-педагогічне проектування – це проект (форма перспективного планування) діяльності дітей, в якому об’єднані:

–       бажання й прагнення дітей;

–       завдання педагога, які випливають із галузевої програми;

–       варіативність форм, методів і засобів розливальних дій вихователя;

–       психологічні закономірності природного розвитку спільної діяльності дітей і дорослого (від бажання – до творчого рівня реалізації задуму);

Наявність у дітей можливостей:

–       самостійного пошуку засобів досягнення мети партнерів, часу  й місця реалізації задуму;

–       випробовувати свої сили, поєднуючи їх з бажаннями;

–       практично застосовувати набуті знання й навички у взаємодії з дорослими та ровесниками;

–       реалізовувати своє природне прагнення діяти творчо, активно виявляти своє ставлення до людей і середовища;

–       діяти із проявами обдарованості реалізувати себе в умовах співпраці з однолітками, які здатні їх зрозуміти.

Щоб об’єднати ці складові педагогічного процесу, потрібен високий рівень професіоналізму. З чого почати свою роботу з психолого-педагогічного проектування діяльності дітей? Є 6 етапів технології психолого-педагогічного проектування

І Мотиваційний етап

         На даному етапі створюється разом із дітьми «древо цілей», тобто визначаються всі ті конкретні завдання й справи, над якими будуть займатись діти до свята. Протягом занять з кожного розділу програми проводиться діагностика знань дітей (відповідно до віку та вибраної теми). Використовуються дидактичні ігри. Усного опитування дітей за програмою немає. Якщо деякі діти не засвоїли знань попереднього віку, робота з ними проводиться індивідуально, даються завдання батькам.

         Діагностика знань проводиться й через блок організованого навчання, й через трудову діяльність, СХД, спостереження. На даному етапі інформація дітям не надається. Вихователь лише визначає для себе розділи програми, над якими потрібно працювати на наступних етапах ( перелік та зміст дидактичних вправ, ігор та ігрових моментів є в методичному центрі).

Проводяться всі види занять, на яких створюється задум свята. Цей етап позитивно – емоційний, особистісно значимий для кожної дитини. Час цього етапу не обмежений. Вихователь сам орієнтується, коли розпочати наступний етап.

ІІ Інформаційний етап

         На даному етапі проводиться накопичення, розширення, поглиблення та поповнення знань дітей новою інформацією. Інформаційний етап продовжується доти, доки діти не набудуть достатнього рівня знань і будуть підготовлені до репродуктивного етапу. Пропонуємо наступний цикл занять, спрямований на збагачення та поповнення знань:

–       інформаційні форми занять (бесіда, розгляд картин, читання художньої літератури, перегляд діафільмів, екскурсії, перегляд телепередач, дослідницька робота в груповій кімнаті та на природі );

–       заняття з художньої діяльності тематично спрямовані на формування початкових навичок, елементів декоративного малювання, сюжетних аплікацій, ліплення, конструювання;

–       розширення знань дітей проводити через ігрову та трудову діяльність  різного характеру;

–       поглиблення знань дітей здійснювати через різноманітну трудову діяльність;

–       широка театральна діяльність на СХД;

–       індивідуальна робота з дітьми з низьким та середнім рівнем знань із даної теми;

–       домашні завдання та зустрічі з цікавими людьми.

Цей етап має стати фундаментом для ІІІ, репродуктивного етапу.

ІІІ. Репродуктивний етап

На даному етапі застосовуються всі знання, набуті дітьми протягом ІІ (інформаційного) етапу. Набуті знання відтворюються на практиці. Найчастіше заняття з усіх видів дитячої діяльності носять інтегрований характер або проводяться в комплексі:

–       розгляд сюжетних картин зі складанням розповіді + малювання;

–       переказ казки + ліплення + опис зліпленого виробу;

–       екскурсія + сюжетна аплікація;

–       грамота + письмо + мовленнєве спілкування;

–       застосування набутих знань у дидактичних іграх, ускладнення для різних видів діяльності;

–       збагачення змісту куточків СХД, ігрових зон, пов’язаних із даною темою;

–       уточнення знань протягом трудової діяльності;

–       допомога окремим дітям у використанні набутих знань на практиці та індивідуальна  робота з дітьми, які були відсутні на попередніх етапах;

–       спільне виконання завдань із батьками.

ІV. Узагальнення знань

На даному етапі проводяться контрольні заняття з усіх видів організованого навчання за даною темою та дається оцінка знань дітей психологом чи методистом:

–       «Клуб кмітливих та винахідливих»;

–       «Поле чудес»;

–       «Відгадай мелодію»;

–       підсумкові бесіди з дітьми за даною темою;

–       спостереження різного характеру з метою узагальнення;

–       дидактичні ігри з ускладненням на розвиток мислення, уяви, пам`яті, уваги;

–       самостійні рухливі ігри;

–       творчі ігри;

–       самостійна трудова діяльність;

–       самостійна художня праця;

–       поповнення ігрових зон та узагальнення знань із тем: «Одяг», «Взуття», «Меблі», « Квіти»;

–       спостереження за дітьми, які були відсутні на І, ІІ, ІІІ етапах;

–       запрошення батьків на контрольні заняття.

V. Творчий етап

На даному етапі здійснюється реалізація задуму: проводиться свято чи закінчується робота над виготовленням дитячих  книжок;

показ вистави ляльок чи драматизація художнього твору.

 Разом з дітьми проводиться творча робота з таких видів:

–       придумання казок  та оповідань;

–       творчі роботи ( за задумом) з образотворчого мистецтва;

–       драматизація вивчених творів;

–       складання віршів та небилиць;

–       складання музики до віршів;

–       придумування танцювальних рухів;

–       спостереження, пов’язані з творчою діяльністю;

–       розваги, ігри з казкою;

–       творча СХД;

–       творча трудова діяльність.

Слід враховувати індивідуальні побажання кожної дитини та її можливості, спонукати до повного їх розкриття, а також залучати батьків до творчої діяльності з дітьми. Якщо діти не активні на даному етапі – це результат недостатньої роботи на попередніх етапах.

VІ. Рефлексивно-оцінювальний етап

На даному етапі відбувається « подорож у часі» у зворотному напрямі. У дітей розвивають вміння оцінювати себе, всю свою діяльність протягом усіх 5-ти етапів. З дітьми проводиться  бесіда такого характеру:

–       Діти, пригадаємо, із чого все починалось? Хто з вас придумав свято? Які ще були варіанти?

–       Як ми придумали « древо цілей»? Які були варіанти? Чий варіант сподобався найбільше?

–       Чи сподобалося  вам свято? Чим конкретно? А що ви хотіли б повторити?

–       Чи згодні ви показати ( казку, виставу…) молодшим дітям? Хто що бажає виконувати? Що  б ми змінили у святі?

  Звернути увагу дітей на іграшки, які їх оточують. Вони засмучені, бо не були на нашому святі й не бачили, як ви танцюєте, чого ви навчилися за цей період.

 Хочете їм показати?

-         А давайте пригадаємо, хто допомагав нам організувати таке свято? (Батьки, музичні  керівники, фізруки та інші спеціалісти). Ви б хотіли їм подякувати за допомогу? А як ми це зробимо? ( Різні  варіанти дітей: складання листів подяки, виготовлення подарунків, усна подяка, поцілунок).

 Наступна тема починається за умови, що діти вичерпали всі можливі творчі ресурси з минулої теми й ідей більше немає.

ТЕХНОЛОГІЯ САМОРОЗВИТКУ М. Монтессорі

Концептуальні положення

Методика Монтессорі є моделлю особистісно орієнтованого підходу до навчання і виховання. В її основі лежить ідея про те, що кожна дитина, з її можливостями, потребами, системою стосунків проходить свій індивідуальний шлях розвитку. Впродовж усього життя Марія Монтессорі уважно спостерігала за дітьми. Вона зрозуміла, що все, що вони роблять, аж ніяк не випадкове. Не випадково вони починають співати або вимагають, щоб іграшка лежала на певному місці. Монтессорі зробила висновок, що діти проходять певні етапи розвитку. З двох до чотирьох років — час порядку, дитина вимагає точного виконання всіх церемоній. Якщо батьки привчають її до порядку в цьому віці, то це залишається з нею на все життя. Приблизно з 3,5 до 4,5 років дітям подобається писати, а з 4,5 до 5,5 дітям подобається читати. Тільки до шести років діти "убирають" у себе запахи, кольори, звуки. Яким покажуть їй світ дорослі в цьому віці, таким вона його і сприйматиме на слух, на зір, на запах. У 5—6 років дитина виходить із власного світу і перетворюється на активного дослідника довкілля і людей. У неї розвивається здатність до абстракції. В дев'ять років діти починають почуватися вченими, їм самим хочеться пояснити світ. Три провідних положення характеризують сутність педагогічної теорії М. Монтессорі:

1) виховання повинно бути вільним;

2) виховання повинно бути індивідуальним;

3) виховання повинно спиратися на дані спостережень за дитиною.

Звернення дитини до вчителя: "Допоможи мені це зробити самому" — девіз педагогіки Монтессорі.

Феномен педагогіки Марії Монтессорі полягає в її вірі у природу дитини, в її прагненні виключити будь-який автори¬тарний тиск на людину, яка формується, в її орієнтації на ідеал вільної, самостійної, активної особистості.

Біологічною передумовою тут є ідея про те, що життя будь-якої людини є існуванням вільної активності, а, отже, ди¬тина, яка розвивається, має природжену потребу в свободі і спонтанності. Виходячи з цього, Монтессорі відмовилася бачити сутність виховання у формуючому впливі на дитину, протиставивши йому проблему організації середовища, найбільш відповідного дитячим потребам, здібностям та інтересам. При цьому обов'язково враховувалися перспективи того, що Л. С. Виготський назвав "зоною найближчого розвитку".

Монтессорі була переконаним противником класно-урочної системи. Вона відмовилася від парт, за якими діти повинні сидіти нерухомо, від кафедри, що ставить учителя на авторитарну позицію, від колективних уроків, що не врахо-вують індивідуальних здібностей конкретної дитини. Вона виступала проти єдиних для всіх навчальних програм, що не дозволяють дитині просуватися своїм темпом і реалізовувати свої інтереси.

Усе життя дитини — від народження до громадянської зрілості — є розвиток її незалежності і самостійності.

Урахування сензитивності і спонтанності розвитку.

Єдність індивідуального і соціального розвитку.

У розумі немає нічого такого, чого колись не було б у почуттях.

Сутність розуму в упорядкуванні і зіставленні.

Замість навчання дітей потрібно надати їм умови для самостійного розвитку й освоєння людської культури.

Мислення дитини повинно проходити всі необхідні стадії: від предметно-діючого до наочно-образного, і тільки після цього досягається абстрактний рівень.

Головна мета школи Марії Монтессорі — постачати "харчі" для природного процесу саморозвитку, створювати довкілля, яке сприяє цьому.

Завдання

1. Навчити дитину якомога раніше здійснювати свій вибір.

2. Виробити в дитині уміння користуватися наданими свободою і довірою.

3. Допомогти дитині створювати і підтримувати навколо себе порядок.

4. Навчити в ранньому дитинстві шанувати закон.

5. Навчити терпимого і шанобливого ставлення до всіх оточуючих.

6. Створити умови для розвитку в дитини почуття любові й поваги до самого себе.

7. Тренувати волю дитини в ранньому дитинстві, щоб виробити цивілізовану поведінку в будь-якій ситуації.

8. У ранньому дитинстві сформувати культуру поводження з усіма навколишніми предметами.

9. Навчити дитину в ранньому дитинстві самостійно планувати свою діяльність і досягати наміченого.

Ключові слова

Активна дисципліна, дисципліна в свободі, інтелектуальне виховання, метод експериментальної педагогіки, монтессорі-матеріал, моторне виховання, сенсорне виховання, вільне виховання.

Понятійний апарат

Активна дисципліна — поняття, що вбирає в себе важливий виховний принцип, далекий від абсолютної вимоги нерухомості. Для реалізації його вихователь повинен володіти спеціальною технікою.

Вільне виховання — виховання, що базується на волі дитини. Воно повинно допомагати дитині "здобути" собі цю волю, тобто зменшити тягар соціальних кайданів, що обмежують діяльність дитини.

Дисципліна в свободі — принцип системи Монтессорі. Якщо дисципліна дитини базується на свободі, вона повинна бути перш за все активною. Людину вважають дисциплінованою, коли вона вміє володіти і вільно керувати собою, до-держуючи життєвих правил.

Інтелектуальне виховання — стосовно дітей дошкільного віку полягає в тому, щоб полегшити долю неусвідомленого розвитку особистості.

Метод експериментальної педагогіки — метод, яким користується наукова педагогіка, спираючись на дані гігієни, антропології і психології. Використовується для вивчення індивідуальності вихованця.

Монтессорі-матеріал — частина педагогічного підготовчого середовища, яке спонукає дитину виявляти можливості її власного розвитку через самодіяльність, що відповідає її індивідуальності.

Моторне виховання — вправи, які полегшують нормальний розвиток фізичних рухів і стимулюють розвиток розумово відсталої дитини.

Сенсорне виховання — це виховання відчуттів і підготовка фундаменту, на якому розвивається ясний і сильний дух. У вихованні відчуттів відкривається можливість виявляти і виправляти недоліки, що зоставалися непоміченими.

Зміст технології

Онук Марії Монтессорі, Маріо, у своєму посланні Ірландському товариству імені Монтессорі в 1989 році писав: "Марія Монтессорі відкрила "секрет дитинства", його важливість для формування людини. Це дає можливості вести дитину її власним вільним внутрішнім шляхом, з чистим екологічним баченням її зв'язку і спорідненістю з природним і соціальним оточенням. З цього виникає потреба боротися за ідеали миру в усьому світі заради виживання всього людства". На межі XIX — XX століть педагогічна наука вже підійшла до розуміння того, що освіта не формує дитину, а лише надає можливості для розвитку її здібностей за допомогою власної діяльності. Вчитель повинен тільки організувати цю діяльність належним чином.

У цій системі відсутній учитель, якому важко підтримувати дисципліну повної нерухомості, який виснажує себе і дітей довгими нотаціями. Вчительку замінив дидактичний матеріал, а вона керує самодовільною безпосередньою діяльністю дітей. Цей матеріал — найважливіша частина - методу Монтессорі, це в узагальненому виді досвід попередніх поколінь, сконцентрована людська культура. Освоюючи їх, діти освоюють досвід, накопичений у соціумі.

День починається із загального "кола". Щоранку на 15—20 хв усі збираються разом. Звучить тиха музика. Учням подобається, коли вчитель сам грає на якомусь інструменті — піаніно, скрипці, гітарі. Потім починається загальна розмова або обговорення.

Після "кола" всі розходяться, кожний вибирає сам, чим він займатиметься — математикою, історією, літературою. Хтось розмовляє з учителем, хтось готує доповідь у бібліотеці. Коли роботу закінчено цілком, дитина показує її вчителю, щоб обговорити здобутий результат.

Дитина не отримує оцінок, але обов'язково дістає оцінку своєї праці від дорослих і дітей, оцінює себе сама.

Серед дня буває ще одне загальне заняття, яке в старших дітей довше, ніж у молодших. Це занурення в предмет. Діти знову на 20 хв збираються разом, а вчителі називають це "коло" дидактичним. Тут звичайно формуються в систему знання з того або іншого предмета, уточнюються поняття, осмислюється термінологія, обговорюються доповіді й повідомлення.

Структура будь-якого дидактичного матеріалу цілком відповідає логіці формування певного поняття. Це фіксується в спеціально розроблених учителем зошитах. Таких зошитів в учня три, з трьох інтегрованих предметів: — рідної мови, математики і космічного виховання. Заповнюючи їх один за одним, учень мовби добудовує логіку вивчення предмета, переводить матеріальне в абстрактне, уточнює й систематизує свої знання,

Багаторічні спостереження за самостійним розвитком дітей навели монтессорі-педагогів на думку про необхідність читання предмета "космічне виховання" в двох площинах. Горизонталь — щорічно повторювані і пов'язані зі зміною пір року зміни в природі і житті людей. Вертикаль — прямування дитячої душі вгору, розуміння невідомого світу від його невеликих частинок до створення єдиної величезної картини. Від атома до Всесвіту - ось кінцеві точки цієї вертикалі. Учні прагнуть проводити досліди з різноманітними речовинами, довідуватися про їх властивості. Для вчителя це можливість допомогти дітям замислитися про першооснови світу (землю, воду, вогонь, повітря). Інтерес до неживої природи швидко замінюється інтересом до вивчення рослин, тварин, людини, їх будови, процесів розвитку і розмноження. "Космічне виховання" — інтегрований предмет.

4. Вимоги до особистості педагога

Метод Монтессорі потребував нового вчителя: перший крок, який повинен зробити майбутній монтессорі-вчитель, — це підготувати себе. У нього повинна бути розвинена уява. Він постійно шукає "відсутню" дитину. Він повинен вірити, що дитина відкриє себе в роботі. Він повинен звільнити себе від упередженості щодо "рівнів" і "типів", за якими прийнято розподіляти дітей. У своїй уяві вчитель бачить звичайну ди¬тину, яка живе в духовному світі. Вчитель повинен вірити, що дитина виявить свою справжню сутність, коли знайде роботу, яка її зацікавить.

Метод Монтессорі потребує постійної граничної напруги сил кожного педагога, розуміння ним психології дитини, вміння знайти індивідуальний підхід.

Монтессорівський учитель нічого не робить за дитину, а допомагає досягти всього самостійно, Так дитина вчиться незалежності й уміння відповідати за свої дії.

Учитель багато спостерігає, він поводиться як дослідник.

Якщо учень висловив бажання почати нову програму, вчитель пропонує йому відповідний навчальний матеріал.

Учитель не створює дитині неочікуваних ситуацій і у своєму викладанні цілком спирається на знання сензитинвних періодів,

Монтессорівський учитель прискіпливо ставиться до свого зовнішнього вигляду. Він повинен бути гарним, мати приємний голос, дбати про свою зовнішність, яка це роблять драматичні актори перед виходом на сцену.

Любов, повага, бадьорість, втіха, що виходять із самої глибини душі вчителя, дозволяють розвиватися дитині, яка перебуває поруч з ним.

Активність учителя повинна бути спрямована не на дитину, а на абсолютну повагу до явищ її життя і душі. Марія порівнює роботу педагога з напруженою роботою астронома, що нерухомо сидить біля телескопа.

Таким чином, Марія Монтессорі відіграла важливу роль у створенні системи виховання дітей.

Теорія розвитку винахідницьких завдань ТРВЗ

(за Г. Альтшуллером)

Проблема розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку стає все більш актуальною. Зміни, що відбуваються в нашій державі, зумовлюють необхідність виховання покоління, зорієнтованого на розв'язання складних інтелектуальних проблем.

У світовій педагогічній практиці існує цілий ряд технологій з розвитку творчого мислення дітей. Нинішні високі вимоги до якості навчально-виховного процесу у дошкільному закладі зумовили виникнення та впровадження ТРВЗ (теорія розв'язування винахідницьких задач). Основи цієї технології розроблені інженером і письменником-фантастом Генріхом Сеуловичем Альтшуллером. Його послідовником і продовжувачем Михайлом Наумовичем Шустерманом ТРВЗ було впроваджено спочатку в роботу школи, а потім і дошкільних навчальних закладів.

Оптимізувати  навчальний процес, підвищувати ефективність обсягу та форм роботи з дошкільниками вже неможливо, керуючись лише традиційними, а інколи (відверто кажучи) застарілими методами та прийомами виховання та навчання дітей дошкільного віку. З 1987 року ТРВЗ активно використовується в роботі педагогічними працівниками дошкільних закладів Росії та України.

В останній час як головне концептуальне питання педагогіки постала проблема формування творчої особистості. Вирішення її науковці і практики вбачають у посиленні ролі, передусім, - теорії розв'язування винахідницьких задач.

Наукові дослідження засвідчують, що сутність даної методики та її принципові відмінності від інших освітньо-виховних технологій полягають у тому, що вона ніяк не є догмою, застарілою методикою.

 ТРВЗ – точна наука, яка має і свою галузь дослідження, і свої інструменти.

Г.С. Альтшуллер визначає наступні основні завдання своєї методики: «ТРВЗ перетворює вироблення нових технологічних ідей в точну науку, розв’язування винахідницьких завдань – замість пошуків «всліпу» – будується на системі логічних операцій».

ТРВЗ створює принцип, який допоможе знайти вихід з будь-якої ситуації, а реалізація творчих здібностей ґрунтується на використанні  різних методів творчого мислення.

Деякі засоби розвитку нестандартного мислення можна використовувати під час самопідготовки учнів на заняттях, прогулянок, екскурсій, виховних заходів тощо. Застосування цих засобів розкриває технологію розумового процесу, виховує наполегливість, самоповагу, самостійність мислення.

Виділяють методи творчого мислення, а саме :

1. Метод спроб і помилок. Суть методу полягає у розв’язанні проблемного завдання через добір різноманітних варіантів рішень.

2. Метод контрольних запитань. Цей метод є удосконаленим варіантом методу спроб і помилок, а також  одним із методів активізації творчого мислення. Метою методу є: за допомогою навідних запитань підвести дітей до виконання поставленого завдання.

3. Метод фокальних об’єктів або Метод каталогу – є одним із методів активізації творчої думки, який допомагає зняти психологічну інерцію й віднайти оригінальні вирішення. Визначається будь-який реальний  об’єкт з метою його вдосконалення.

За допомогою МФО розв'язуються такі завдання:

1. Придумати щось нове, видозмінюючи або поліпшуючи реальний об'єкт.

2. Познайомити дітей з чимось новим або закріпити раніше отримані знання, розглядаючи предмет з незвичного боку.

3. Проаналізувати художній твір або картину.

4. Скласти розповідь чи казку про об'єкт, який розглядається.

Зазначений метод можна використовувати під час таких видів роботи:

1. Розглянути всі словосполучення: знайти для них реальний аналог у природі, придумати фантастичний об'єкт.

2. Пригадати, у яких творах художньої літератури зустрічаються аналогічні предмети.

3. Обрати одне із словосполучень і скласти про нього описову розповідь.

4. Складаючи розповідь про об'єкт у фокусі, використати дібрані визначення.

Найбільш відомим методом, який дає змогу зняти психологічну інерцію й отримати нові ідеї у мінімальний термін, є “ мозковий штурм “. Це побудований особливим чином колективний пошук нетрадиційних шляхів розв'язання проблеми.

4. Метод синектики. Синектика – поєднання різнорідних несумісних елементів, передбачає застосування 4-х прийомів, які ґрунтуються на аналогіях: прямій, особистій (емпатія), символічній, фантастичній.

Розрізняють такі види прямої аналогії:

1) Аналогія за формою.

2) Компонентна аналогія.

3) Функціональна аналогія.

4) Аналогія за кольором.

5) Аналогія за ситуацією та станом явищ та предметів.

6) Аналогія за властивостями.

7) Комплексна і пряма аналогія.

Розвиваючи та комбінуючи різні види прямої аналогії, Г.Буш запропонував так званий метод гірлянд та асоціацій. Використовуючи метод гірлянд та асоціацій, можна дізнатися, що найбільше сподобалося чи запам'яталося дітям на святі, на прогулянці, у дитячому садку, у вихідний день.

Фантастична аналогія дає змогу відмовитися від стереотипів, піти невідомим раніше шляхом. Вона здатна будь-яку ситуацію перенести у казку, використати чарівництво, тобто уявити, яким чином вирішили б цю проблему казкові персонажі.

Дошкільнята висловлюють незвичайні ідеї, якщо запропонувати їм описати, як вони собі уявляють:

–       казковий дитсадок;

–       казкове заняття, прогулянку, обід;

–       фантастичний вихідний, вечір, свято.

У таких описах діти інтуїтивно передають свої потаємні думки та бажання.

Помічено, що навчання нової справи або закріплення якихось навичок відбувається більш продуктивно, якщо робочу ситуацію перенести у казку.

5. Функціонально-вартісний аналіз – метод зменшення виробничих витрат; для дошкільнят – запитання «Що й навіщо? Що можна робити ним? Чим може слугувати?».

6. Моделювання маленьких чоловічків (ММЧ). Ігри з використанням „маленьких чоловічків” допоможуть пояснити й змоделювати внутрішню будову предметів і речовин, фізичну суть явищ і процесів, що відбуваються у  живій та не живій природі (наприклад, як з води утворюється  пара). Суть методу полягає в тому, що потрібно уявити: всі речовини, предмети, об’єкти, явища складаються з безлічі маленьких чоловічків, причому живих, мислячих. Вони можуть пересіватися або виконувати якісь дії; ті, що утворюють тверду речовину або предмет, міцно тримаються  за руки, і щоб роз’єднати їх треба прикласти певні зусилля. Цей метод допоможе у доступній формі пояснити дітям процес перетворення різних речовин і навіть утворення електричного струму.

В основу навчання покладено головні принципи методики ТРВЗ:

1) розв'язання суперечностей;

2) системний підхід (вміння бачити навколишній світ у взаємозв'язку всіх його елементів);

3) вміння віднайти необхідний у даній ситуації резерв.

Педагоги-дошкільники помітили, як у дітей зникає страх діяти з будь-яким предметом, використовувати його не тільки за прямим призначенням, але й за знайомими якостями роботи – новий винахід.

Підгалузь ТРВЗ - розвиток творчої уяви (РТУ), яка вже трансформувалась у самостійну науку, що допомагає дітям і дорослим розмірковувати, шукати, самостійно розв'язувати свої проблеми. Предмети і явища стають багато функціональними, що відразу вирішує безліч проблем у грі, побуті, спілкуванні.

Виявлено, що ТРВЗ у дошкільному навчальному закладі має кілька напрямків:

a) естетична діяльність;

б) образотворче мистецтво;

в) складання казок;

г) розв'язування казкових завдань.

Основною ідеєю ТРВЗ є творчість в усьому – у постановці запитань, прийомах їх розв'язання, подачі матеріалу. Кожен день роботи з дітьми за цією методикою – це пошук, знахідки.

Головне у розвивальному навчанні – дати змогу висловитись, не перебивати, навіть якщо відповідь неправильна. Найважливіше те, що дитина працює в атмосфері свободи мислення і творчості.

Виявлено, що робота з ТРВЗ у дитячому садку проходить у п'ять етапів і визначається такими послідовними завданнями:

 завдання першого етапу:

–       навчити дитину знаходити і розв'язувати суперечності, не боятися негативного в об'єкті та явищі;

–       навчання системного підходу, тобто бачення світу у взаємозв'язку його компонентів;

–       формування вміння бачити і використовувати навколишні ресурси.

На другому етапі необхідно вчити дошкільників винаходити (наприклад, на заняттях з конструювання можна запропонувати придумати новий стілець). На цьому етапі навчання діти за допомогою ТРВЗ „оживляють“ предмети та явища, приписують одним якості інших і навпаки, а також відкидають непотрібні і знаходять найкращі варіанти.

Третій етап – вирішення казкових завдань і придумування казок. Треба навчити кожну дитину уникати сумного закінчення казок, не змінюючи при цьому сюжету, складати нові казки на основі добре відомих.

Четвертий етап – використовувати нестандартні оригінальні рішення, спираючись на набуті знання та інтуїцію, дитина вчиться знаходити вихід із будь-якої життєвої ситуації.

П'ятий етап ТРВЗ – це проведення бесід з вихованцями на історичну тему. Дітям варто пропонувати прослідковувати історію виникнення книги, олівця, стола, вчити логічно обґрунтовувати свої вимисли.

Приклади дидактичних ігор та завдань за методикою теорії розв’язання винахідницьких завдань.

Дидактична гра „Що у крузі”

Мета: формувати системне бачення світу.

Хід: круг це: група, дитячий садок, місто, країна, планета, Земля.

Дітям пропонують називати, що входити у даний круг. Наприклад: групова кімната: роздягала: шафи, лави, стільчики, одяг, взуття, двері, вікно, штора і т.д.

Дидактична гра „машина часу”

 Мета: вчити дітей фантазувати, познайомити з прийомами універсалізації.

Хід: вихователь пропонує перенестися за допомогою машини часу у майбутнє чи у минуле, у жарку країну чи на північ, пофантазувати про те ,що можна там побачити, які труднощі доведеться подолати під час подорожі.

Дидактична гра ”Що без чого не буває”

Мета: закріпити знання про взаємозв’язок явищ, об’єктів, предметів.

 Хід: діти повинні дати відповіді на запитання про взаємозв’язок явищ,      об’єктів, предметів.

Дидактична гра „у весняному лісі”

Мета: вчити дітей системного аналізу.

Хід: дітям пропонуються  предметні картинки із зображенням звірів, птахів, рослин, необхідно розповісти про зміни, які відбуваються з  даним об’єктом навесні. 

Технологія «Художнє слово і дитяче мовлення»

(авт.   Н.В.Гавриш)

         Найважливішими джерелами розвитку дитячого мовлення є художня література та усна народна творчість, величезна сила впливу яких тра­диційно використовувалася у вітчизняній та за­рубіжній педагогіці як могутній чинник виховання та освіти підростаючого покоління. Виховна і ху­дожня цінність цього виду мистецтва обумовлена специфікою засобів втілення в ньому художнього образу, насамперед, мовних засобів виразності, адже мова художнього твору є найкращою, найви­щою формою літературної мови, яку діти прагнуть наслідувати.

         Життєдайним джерелом розвитку художньої літератури є усна народна       творчість. Класичний зразок фольклору – казка – старо­давній жанр усної народної творчості. В казці за­кладено величезний естетичний потенціал, який проявляється в яскравому, романтичному зобра­женні казкового світу, в ідеалізації позитивних ге­роїв, повчальності. Колоритна, яскрава мова казок захоплює, викликає в уяві чудові образи, пробуд­жує фантазію.

         Повною мірою особливості українського фоль­клору виявляються і в малих фольклорних жанрах – прислів'ях, приказках, загадках, гуморесках. Прості, невеличкі за обсягом, вони дивують оригінальною будовою, широким використанням виразних мовних засобів. Усе в них виважено, доцільно, кожне слово на своєму місці. Наприклад, загадка – поетична формула, яку ха­рактеризують високий ступінь метафоричності, ритмічна домірність, одухотворення, уособлення неживого світу. Все це надає загадці особливої поетичності.

         До малих фольклорних жанрів, окрім вищезгаданих, належать пусто байки, колисанки, забавлянки, жарти, ігри з текстами, скоромовки тощо. їх художня форма поєднується з глибокою узагальнюючою думкою. Це дозволяє використовува­ти фольклорні жанри як важливий засіб виховання мовленнєвої культури дітей.

Літературний або фольклорний твір подається дитині в єдності змісту та художньої форми. Але сприйняття його буде повноцінним тільки за умо­ви, якщо дитина до цього підготовлена. А для цьо­го необхідно звернути увагу дітей не тільки на зміст, а й на виразність мовних засобів казки, оповідання, вірша та інших творів художньої літе­ратури, тобто залучити дитину до художньо-мов­леннєвої діяльності.

Аналізуючи літературний твір у єдності його змісту та художньої форми, а також активно за­своюючи засоби художньої виразності, діти навча­ються передавати в образному слові певний зміст, самостійно складати невеличкі твори.

         Під словесною творчістю розуміють діяльність дітей, що виникає під впливом творів мистецтва та вражень від навколишнього життя, і виражається в створенні усних творів — оповідань, казок, віршів тощо. Взаємозв'язок між сприйняттям художньої літератури та словесною творчістю існує на основі розвитку в дітей поетичного слуху. Під цим понят­тям розуміємо здатність відчувати виразні засоби художнього мовлення та певною мірою усвідо­млювати їх. А також уміння розпізнавати жанри, розуміти їх особливості, усвідомлювати зв'язок компонентів художньої форми зі змістом літера­турного твору. Розвиток поетичного слуху – важ­ливий чинник формування культури мовлення.

         Розвиток образного мовлення дітей буде ефек­тивним лише в процесі сприймання ними худож­нього слова та самостійного складання зв'язних висловлювань. Мовлення дошкільнят стає образ­ним, щирим та живим, якщо у них виховується інтерес до мовного багатства, розвивається вміння вживати в своєму мовленні різноманітні ви­разні засоби.

                                  «Слухаємо казку»

         Цей вид занять можна проводити з усією групою або підгрупою дітей, які мають бажання послухати казку. Заняття складається з двох частин. Перша — організація умов для сприй­мання дітьми казкового твору, друга — бесіда та і розповідь за казкою. Чим молодші діти, тим більш діяль­ним, наочним мусить бути сприйняття казки. По­ступово ми привчаємо дітей сприймати казку на слух, але і в старших групах успіх заняття також залежить від яскравої захоплюючої атмосфери. Так, у молодшій групі розповідь казки випереджається ігровою ситуацією, демонстрацією іграшок, речей, пов'язаних з казкою або просто зацікавленням, заохоченням: «Зараз я розповім вам дуже цікаву історію про... Хочете послухати?" У старших групах перед розповіддю або читанням казки вихователь спрямовує зусилля на система­тизацію літературних знань дітей. Це може бути коротенька літературна вікторина чи вступна бесіда.

Важливе місце на занятті відводиться роботі над мовленням. Збагачення словника відбу­вається через ізолювання, виключення з тексту, пояснення малознайомих складних для усвідо­млення слів і словосполучень за допомогою при­йому синонімічної заміни, лексичних вправ у про­цесі роботи над текстом. Внаслідок спеціально­го навчання діти починають відчувати образність і красу художнього слова, знаходити у тексті, пояснювати значення, доцільно використовувати яскраві вирази в самостійних висловлюваннях.

Розвиток зв'язності висловлювань відбувається завдяки використанню спеціальних запитань, які вихователь починає спонуканням «Розкажи, чому...», «Поясни, як сталося, що...» Щоб відповісти на запитання, дитина мусить відтворити послідо­вно цілий епізод казки, інколи за допомогою вихо­вателя. Наприклад: «Розкажіть, як ведмежатка ділили сир». Вихователь допомагає побудувати послідовну відповідь: «Спочатку вони... що?... А потім?... Ось так і...» У ході обговорення казки зі старшими дошкільниками вихователь ставить за­питання аналітичного характеру, наприклад: «По­ясніть, як ви зрозуміли, що лисиця хитра та лука­ва». Відповідь також потребує виразного розгорнутого висловлювання з використанням перекон­ливих аргументів.

Є доцільним використання на за­нятті прислів'їв, приказок, фразеологізмів, щоб, з одного боку, допомогти дітям глибше усвідомити ідею казки, а з іншого, показати, як найбільш вда­ло, точно і коротко можна висловити головну дум­ку твору, які влучні, образні народні вислови.

Під час слухання казки вихователь поступово формує початкові літературознавчі уявлення дітей: про жанрові особливості казки (неймовірні чарівні події, магічні речі, чарівники, персоніфікований тваринний і рослинний світ, специфічні казкові висловлювання). Звертаючи увагу дітей на особ­ливості побудови і літературної форми казки, ви­хователь пов'язує ці знання із самостійною твор­чою діяльністю: «Ось і ви, коли складатимете свою казку, теж придумайте казковий зачин, кінцівку, свої чарівні пригоди, щоб казка вийшла цікавою».

Глибше зрозуміти, краще запам'ятати казку до­помагає використання методу моделювання, різні види якого підходять для дітей будь-якого віку, модель кольорова, модель за розміром, за фор­мою, зображувальна модель. Моделювання казки часто переростає ь дуже цікаву гру, в якій прожи­вання казкових дій відбувається у внутрішньому плані.

Почуття, переживання, викликані казковими об­разами, діти висловлюють, проявляють у творчій грі, театралізаціях, малюванні за мотивами казко­вого сюжету або в інших видах продуктивної діяльності.

Заняття для старшої групи

Тема: казка «Лисичка-сестричка і вовк-панібрат».

Мета: вчити дітей розуміти характери і вчинки героїв казки. Уточнити уявлення про жанрові особливості казки, вірша, оповідання. Вчити помічати і розуміти образні вислови, вправляти у виборі означень, порівнянь до заданого слова Збагачувати словник новими словами: чумаки, віз, ополонка; розвивати стилістичне чуття мови, до­бирати слова, що найкраще висловлюють думку. Стимулювати та активізувати вживання образних виразів із казки.

Матеріал: ілюстрації до казки.

                                    Хід заняття

Вихователь пропонує дітям пригадати, чим відрізняється вірш від казки, оповідання; хто скла­дає казки, вірші.

— Вам відомо багато казок, в яких роз­повідається про лисицю. Назвіть їх. Як можна сказати про лисичку, про її вигляд, характер?

— Сьогодні я вам теж прочитаю казку про ли­сичку. Слухайте уважно, потім скажете, якою вона
вам видалася?

Після читання казки вихователь проводить об­говорення:

– Хто головні герої казки?

– Розкажіть, якою ви уявляєте собі лисичку. Як ви зрозуміли, що вона смілива^? Хитра? Зла?

– Який казковий епізод вам запам'ятався най­краще?

– Чи жалієте ви вовка? Поясніть, чому.

– В казці нам зустрілися нові слова. Пригадайте, у кого з воза лисичка насмикала собі рибки? (У чу­маків.) Куди вовк засунув свій хвіст? (В ополонку.)

– Хто з вас хотів би намалювати ілюстрацію до цієї казки? Розкажіть спочатку, що ви збираєтеся малювати.

Наприкінці заняття вихователь нагадує дітям, що вони вже знають, що таке казка, вірш, оповідання, пропонує подумати, що таке загадка, для чого вона потрібна. В загадці розповідається про будь-що, а сам предмет не називається. Тре­ба добре подумати і відгадати, про що йдеться.

– Давайте самі спробуємо придумати загадку про лисичку. (Діти вправляються в складанні за­гадки.)

Серія занять «Чарівна музика слова»

Якщо звернутися до традиційної методики оз­найомлення дошкільників з художньою літерату­рою, то одним з обов'язкових видів літературних занять вважається заучування напам'ять віршів. Але дослідження психологів переконливо довели, що заучування напам'ять — глибоко індивідуаль­ний, пов'язаний з особливостями пам'яті, емоційної сфери кожної дитини процес, який не можна підганяти під колективну організацію за­нять. Наполягати на цьому — чинити тиск на дитя­чу природу. Тому сучасний підхід до цього питання — тільки індивідуальний характер заучування віршів — здається нам більш гуманним і доцільним.

Але сприйняття і художній аналіз поезій як важ­ливий компонент естетичного виховання і літера­турно-мовленнєвого розвитку дитини має займати значне місце в роботі з малюками.

Мета цих занять — виховувати художньо-есте­тичне сприйняття образної сутності, мелодійності, ритму, краси поетичного слова, відчуття вираз­ності мовних засобів, що надають особливої яск­равої наочності картинам вірша.

Особливу увагу вихователь має приділяти ліричній атмосфері     заняття. Такі заняття поєднують музику, живопис, літературу. Цент­ральною ланкою цього поєднання є мистецтво слова. Тому бажано, щоб поетичні образи віршо­ваного тексту знайшли своєрідне відображення в репродукціях картин, слуханні музичних творів, дитячих малюнках.

Величезне значення має правильно організова­на робота з мовлення: художній аналіз образної будови віршованого тексту через конкретні запи­тання, що виявляють ступінь усвідомлення значен­ня виразних мовних засобів, добір порівнянь, уточнень, побудова синонімічних рядів, пошук ан­тонімічних пар тощо.

Виконання творчих завдань ліричного напряму, розігрування психологічних емоційно яскравих етюдів, добір ілюстрацій, малювання за темою, творча розповідь — все це допоможе дітям глибше відчути ідею і характер вірша, забезпечить особливе емоційне піднесення, приверне увагу дітей до високої поезії.

Заняття для старшої групи

      Тема: вірш Івана Франка «Весна». Лексична  робота.

Мета: допомогти дітям відчути радість розквітаючої землі. Вчити дітей розуміти і відтворювати в своєму мовленні образні вислови з тексту, збагачувати словник емоційно-оцінювальною лексикою багатокольорова, ясна, прекрасна), вчити дітей добирати синоніми, порівняння до заданих слів.

Матеріал:   ілюстрації,   що   зображують   різні періоди   весни,   складальна  картка   «Земля   весною», деталі до неї.

                             Хід заняття

– Ви знаєте чотири пори року. Яка з них найхолодніша? (Зима.) Яка найбагатша, але разом з ним сумна? (Осінь.) Яка пора найвеселіша, тепла^? Літо.)

– Підберіть тільки одне слово, щоб сказати про весну, яка вона (прекрасна).

– Підійдіть до вікна, підставте своє обличчя сонечку, за плющіть очі, відчуйте, які теплі промінчики, як приємно щічкам, посміхніться По­рухайте чудовий вірш Івана Франка «Весна».

Надійшла весна прекрасна, багатоколірна, тепла, ясна, Наче дівчина в вінку. Зацвіли луги, діброви, Повно гомону, розмови І пісень в чагарнику.

– Скажіть, що ви відчували, коли я читала цього вірша?

– Про яку весну йдеться? Знайдіть відповідну картину весни. (Вихователь спонукає дітей при висловлюванні використовувати слова з тексту вірша, допомагає їм у цьому.)

– Як ви зрозуміли, що земля радіє весні?

– Послухайте вірша ще раз, уявіть, як поступо­во одягається земля у весняне вбрання.

Після читання вірша вихователь пропонує дітям разом скласти картку «Земля весною». Він повторює рядки вірша і обговорює їх з дітьми, уточнюючи, які образи викликають у них поетичні рядки.

– Як сказати по-іншому «повно гомону, розмо­ви і пісень в чагарнику»? (Пташки співають, щебе­чуть, раді весні.

– Квітучу землю порівнюють з дівчиною у вінку Дуже красиве порівняння. Спробуємо сказати про це красиво самі   Як можна назвати квітуче дере­во, з чим його порівняти? (Наче багато метеликів сидить на гілках, наче величезний букет.)

– На що схожі заквітчані луки? (Наче килимок постелили, наче фарбами все розмалювали.)

Вихователь підводить підсумок: красивий світ навкруги стане ще красивішим, якщо ми навчимо­ся красиво про все це розповідати.

«Слухаю,  уявляю, малюю»

з використанням поетичних творів

         Одним із варіантів занять з використанням по­етичних творів можуть бути заняття «Слухаю, уяв­ляю, малюю» для старшого дошкільного віку

Вихователь намагається організувати роботу з розвитку мовлення так, щоб допомогти дітям че­рез сприймання виразних мовних образів вірша відчути, відтворити яскраву мальовничу картину природи. Більш виразно передати слово допомо­же малюнок. Через малюнок дитина здатна глиб­ше відчути образність художнього слова, а в ціло­му цей вид роботи сприяє розвитку поетичного слуху, естетичного смаку дошкільнят.

Учасників заняття має бути не більше чотирьох. Ефективна також індивідуальна форма проведен­ня занять. Методика така: спочатку вихователь за­охочує дитину послухати вірш, обговорює його образний зміст, разом з малюком милується кра­сою слова, пропонує намалювати те, що дитина уявила собі під час слухання. На перших етапах навчання вихователь радить, що можна відобра­зити в малюнку, потім малюк сам знаходить відповідні засоби вираження своїх почуттів, уяв­лень, емоційного стану.

Використання віршів-забавлянок у роботі з дітьми

Жартівливі вірші, вірші-роздуми допомагають розвинути виразність, точність, влучність мовлен­ня дітей, а також сприяють становленню поетич­ного смаку, виховують інтерес до краси художнь­ого слова. Художньо-образна поетична форма цих віршів спонукає дитину до усвідомлення інтелек­туального, логічного завдання через осмислення значення мовних образів. Завдяки жартівливій цікавій ситуації діти сприймають їх залюбки, весе­ло, як гру, поетичні жарти. Ці фрагменти чудово доповнюють різноманітні колективні заняття з будь-якої діяльності, оживляють побутові момен­ти, піднімають настрій, прикрашають дитячі розва­ги. Вони є пропедевтикою сприймання та усвідо­млення дітьми народної сміхової культури.

Поради щодо організації полягають у тому, що для використання цих поезій необхідна доброзич­лива, приємна атмосфера в групі, вихователь, підтримуючи гарний настрій дітей, демонструє їм багаті можливості культурного прояву веселого настрою, зацікавлює логічними завданнями, за­охочує до активної розмови. Малюків знайомлять з оповіданнями про світ природи (ліричні пейзажні описи та цікаві історії про тварин, природні явища), світ людських сто­сунків, справ, інтересів.

Оповідання найчастіше стимулює початок чи хід відвертоі розмови на будь яку тему. Важливо допо­могти дітям відчути реальність подій, що відрізняє оповідання від казки, реальність мовного матеріалу тексту оповідання, допомогти зв'язати нові знання з власним досвідом дитини. Тому загальний настрій заняття має відрізнятися од казкового. Доцільно ви­користовувати різноманітну наочність: репродукції картин, речі, фотокартки, дитячі малюнки, поробки, ілюстрації. Вихователь звертається до особистого досвіду дітей. Намагається з'ясувати, що знають діти з приводу теми оповідання.

Оживити хід заняття допоможуть різноманітні творчі завдання та вправи:

–  словесне малювання окремих епізодів чи картин природи;

– вправи типу «Уяви, що ти опинився...», «А в мене, в тебе, в нас...» (аналогії з особистим досвідом), «Заплющ очі та уяви собі, який має ви­гляд.»;

– лексичні вправи на добір означень, порівнянь до заданого слова, пояснення значення метафо­ричних, фразеологічних висловлювань;

– полілоги – проблемні бесіди, зміст яких –спільний пошук відповіді на хвилююче запитання. Наприклад: «Усі знають, як неприємно бути покара­
ним. Чи можна вважати покарання доброю дією? Як
на вашу думку?» Цей полілог може випереджувати читання оповідання В.Осієвої «Чарівне слово». Методика проведення цих занять потребує не тільки збагачення знань на вербальному рівні, а й практичних дій, вправ, створення спеціальних проблем­них ситуацій, а також дій позитивної перспективи, пов'язаних з темою твору, який читають дітям.

Мовотворчі літературні ігри «Казки-розповіданки»

Ця форма використання літературних творів сприяє розвитку мовотворчих здібностей. Вихова­тель, враховуючи наявність елементарних літера­турних уявлень та мовленнєвий досвід дітей, про­понує їм скласти казку за віршем або оповіданням з використанням опорних слів тощо. Психологи і педагоги стверджують: у дошкіль­нят   величезний   творчий   природний   потенціал, який з різних причин не завжди повністю ре­алізується. Тому дуже важливо створи  таку си­туацію, яка сприяла б бурхливому сплеску дитячої фантазії, атмосфері творчого натхнення, зацікави­ти дітей можливістю створити свою історію.

Що для цього потрібно? Насамперед, зацікав­леність педагога, доброзичливість, віра у творчі здібності дітей. По-друге — правильно вибрана тема майбутньою твору. Вона має підштовхувати дитину до розвитку сюжету, мати багатоваріантні припущення. Чудовим стимулюючим фактором для творчої розповіді є використання невеличких римованих історій. З одного боку, поезія будить уяву, з другого, в таких історіях багато недоказа­ного, що дитина може домислити. Творча роз­повідь за мотивами знайомих казок, оповідань — це теж гарний стимул розвитку мовотворчих здібностей, Глибокий вплив художньо) твору на емоційно-чуттєву сферу дитини, поява яскравих уявлень народжують нові образи, дитина проявляє цілком природні.; бажання «пограти з героями улюбленого твору на вербальному рівні. Ще один з можливих варіантів таких занять - складання сторін за темою, запропонованою вихователем або самою дитиною. Захопленість, незвичайність, казковість формулювання теми творчої розповіді розбудять дитячу фантазію, забезпечивши успіх заняття.

Дуже важливе питання – організація дітей на занятті. Відомо, що мовотворча діяльність — гли­боко індивідуальний процес, тобто у кожної дити­ни свій темп, свій особистий творчий шлях, осо­бистий рівень мовленнєвого розвитку, і тому най­ефективніший спосіб організації — індивідуальний тип заняття (максимальна кількість – четверо дітей приблизно одного рівня розвитку) Якщо у створенні творчої розповіді бере участь більше дітей, вихователь заохочує їх до  спільного скла­дання твору. Кожна дитина висловлює свою про­позицію щодо початку, розгортання сюжету, закінчення. Обговорення допомагає вибрати най­кращий варіант.

Мовотворча діяльність дітей може доповнюва­тися малюванням за темою твору чи режисерсь­кою або авторською грою з іграшками

Успіх творчої розповіді також залежить від гра­мотного методичною керівництва дитячими роз­повідями. Вихователь при необхідності може до­помогти дитині побудувати розповідь, використо­вуючи структурно-логічну схему (методика Л.Г. Шадріної): «Жили-були собі... Одного разу... Рап­том... Та ось тоді... І стали вони..."

Гарним  стимулом  при  складанні  дитиною  самостійного твору може бути сумісне мовлення (ви­хователь починає, а дитина продовжує речення). Цей прийом доцільно використовувати в молодшо­му віці, коли у дітей ще нерозвинена навичка побу­дови зв'язного висловлювання Ефективні прийо­ми — підказки, спонукання, доповнення. Сам вихо­ватель повинен мати в запасі кілька готових мож­ливих варіантів розвитку сюжету, щоб підтримати дитину в складний момент. Попередня лексико-граматична робота за темою чи за текстом допо­може активізувати необхідний словниковий запас. Важливий момент – запис і збереження результатів дитячої творчості. Добре, якщо в групі ведеться журнал-книга дитячої творчості, де зберігаються найкращі твори, малюнки, загадки, аплікації. Дитячі казки оповідання можна також оформити у вигляді маленької книжки-саморобки. Подобаються дітям самостійно випущені газети їхніми  творами. З ними знайомлять батьків, дітей інших груп.

Творча розповідь за мотивами знайомих казок

Літературні ігри цього типу можуть бути скла­довою частиною занять з художньої літератури, а можуть проводитись окремо, як мовленнєві занят­тя на літературному матеріалі. В них може брати участь невеличка група дітей, щоб кожна дитина мала можливість проявити свою ініціативу, творчу активність, бути почутою.

                          Творча розповідь за темою,  запропонованою вихователем

Першу частину заняття вихователь організовує так_; щоб допомогти дітям, використовуючи свій особистий досвід, відірватися од типових явищ, поринути у світ мрій і фантазій. Спочатку педагог розглядає реальні типи, образи, наприклад, кози і окремо образ літака. Коли діти пригадають усе, що вони знають про реальні можливості речей, вихователь пропонує незвичайну ситуацію — «Ко­за у літаку». Разом з дітьми обговорює її: «Чому коза могла опинитися в літаку? Куди вона летіла? Чий і який був літак? Що могло трапитися під час подорожі» В обговоренні беруть участь усі бажа­ючі, висловлюючи свої пропозиції щодо продов­ження сюжету, потім вибирається найкращий  варіант. Так поступово діти складають колективну

 історію, далі кожен може проілюструвати казку, домислити остаточно свій варіант, розповісти йо­го товаришам, вихователю, батькам.

Важливим методом, що допомагав вихователю разом з дітьми поглиблено працювати над мов­ною специфікою українських літературних творів, ми вважаємо порівняння двох текстів, близьких за ідеєю, змістом.

Це ефективний спосіб не тільки залучити дітей до української літературної творчості, а й показа­ти їм тісний зв'язок українського і світового сло­весного мистецтва.

   Протягом року вихователь добирає п'ять-шість пар таких творів Так, у різних народів є казки, схожі за сюжетом, характером і діями героїв. На­приклад, українська казка «Казочка про Коржика», російська «Колобок» та норвезька «Пиріг»; ук­раїнська казка «Рукавичка», російська «Теремок» або казка В.Біанки «Теремок»; українська казка «Золотий черевичок» і казка Ш.Перро «Попелюш­ка»; українська казка «Кобиляча голова» і російська «Морозко».

Один із двох творів добре знайомий дітям, з іншим вони знайомляться на занятті. Отже, визна­чальним моментом цих занять є порівняння двох текстів і спостереження за їх мовленнєвими особ­ливостями.

Наведемо кілька прикладів занять такого виду.

Ознайомлення дітей з малими фольклорними формами, жанрами

У процесі роботи з художньою літературою ви­хователь використовує малі фольклорні жанри: прислів'я, приказки, примовлянки, фразеологізми, загадки тощо. Частіше їх підбирають за тематич­ним принципом для найбільш вдалої характеристики образів героїв, точного висловлення головної думки твору.

Крім такого фрагментарного використання фольклорних творів можна запропонувати спеціальні заняття з ознайомлення із фольклор­ною спадщиною і, зокрема, малими її формами: прислів'ями, приказками, загадками, колискови­ми, забавлянками, скоромовками.

Такі заняття планують раз у квартал для всіх вікових груп. Вони не мають чіткої структури. За­няття складається з кількох частин, кожна з яких присвячена певному жанру. Наприклад, структура заняття в середній групі містить три частини: 1 — загадки, 2 — чистомовки, 3 — колискові.

Спочатку в дітей формують уявлення про при­значення кожного жанру, його мовленнєві, компо­зиційні особливості, вчать розуміти художньо-об­разну основу тексту. На занятті використовують різноманітні методичні прийоми: художній аналіз словосполучень, текстів, лексичні вправи на ма­теріалі загадок, пояснення значення та етимології образних висловів, творчі розповіді за прислів'ями, скоромовками, театралізовані ігри тощо.

Малюкам потрібно показати яскравість, точ­ність, влучність фольклору: вчити виділяти в тексті засоби художньої виразності: епітети, порівняння, іронію, доцільно використовувати їх у власних висловлюваннях.

Зміст і методика проведення цього виду занять у різних вікових групах відрізняється не тільки різноманітністю жанрів, добором методичних прийомів, а й завданнями, які ставить вихователь, складністю фольклорних текстів.

Так, завдання вихователя молодшої групи — зацікавити   дітей   загадками,   вчити   розуміти   їх зміст, ввести в життя  дітей забавлянки, колискові, вчити повторювати за дорослим тексти рухливих ігор Для занять добирають тільки описові загад­ки, прості за змістом . формою; невеличкі колис­кові; пісеньки, з численними повторами, емо­ційно-образною лексикою.

У середній групі, крім репродуктивних, вихова­тель використовує творчі завдання, підводить дітей до елементарного усвідомлення художньої форми фольклорних творів. Поряд з описовими використовують загадки, побудовані на порівнянні, запереченні, зіставленні. Дітей трену­ють у самостійному доборі засобів художньої ви­разності. Вводять нові фольклорні жанри: скоро­мовки, примовки, жарти, прислів'я.

У старшій групі ця робота продовжується. Дітей знайомлять з жанровими особливостями чистомовок, метафоричних загадок, фразеологізмів, прислів'їв, забавлянок. Вчать усвідомлювати образ­ну будову народної мови, переносити набуті знання і навички в самостійні висловлювання. Розумінню дітьми значення прислів'їв, приказок сприяє скла­дання оповідань, коротеньких казок та історій за їх сюжетом, малювання ілюстрацій за прислів'ями. Розкриття художнього образу в малюнку розширює можливості відтворення його в слові.