Консультація для батьків  на тему: «Емоційна підтримка дитини в сім’ї»

Сім’я для дитини є середовищем, яке забезпечує її психічний і особистісний розвиток. Усі батьки люблять своїх дітей і намагаються зробити їх щасливими, але часто вони змушені долати несподівані труднощі й проблеми у вихованні.

Психологи та педагоги глибоко переконані в тому, що саме сім’я визначає, наскільки щасливою, захищеною, врівноваженою виросте дитина, як вона уживатиметься з дорослими та однолітками; наскільки буде впевнена у своїх можливостях, добродушна або байдужа.

Симптоми емоційної напруженості:

·                   часті неадекватні емоційні стани (плач, депресія, апатія, невмотивовані вияви злості, полохливість, тривожність, конфліктність);

·                   дитина не радіє новим іграшкам;

·                   зниження пізнавальної активності (брак реакції новизни);

·                   малюнки в темних тонах;

·                   зміна рухової активності (підвищення – зниження);

·                   зміни в апетиті;

·                   проблеми зі сном (аж до безсоння);

·                   зміни в поведінці дитини.

М. Карамзін писав: «Без хороших батьків немає хорошого виховання, незважаючи на всі школи, інститути й пансіони».

Емоційне неблагополуччя – це ситуативний дискомфорт, що виявляється зовні тією чи іншою мірою. Відомо, що тривалі негативні емоції призводять до появи соматичних захворювань.

Чому дитина погано поводиться?

Ми часто запитуємо себе, чому дитина не слухається та погано поводить себе. Щоб зрозуміти, чому це відбувається, спробуємо розібратися спочатку в причинах. Психологи визначили чотири основні приховані серйозних порушень поведінки дітей.

Перша – боротьба за увагу. Якщо дитина не отримує вдосталь уваги, яка їй так потрібна для нормального розвитку, вона знаходить свій спосіб її отримати: непослух. Батьки раз у раз відволікаються від своїх справ, роблять зауваження… Не можна сказати, що це приємно, але увагу все-таки отримано. Краще така, ніж ніякої.

Друга – боротьба проти надмірної батьківської опіки. Дітям важко, коли батьки спілкується з ними здебільшого у формі зауважень, побоювань, вказівок. Дитина починає повставати. Вона відповідає упертістю, діями наперекір. Сенс такої поведінки – відстояти право самому вирішувати свої справи, показати, що вона особистість. Не важливо, що її рішення часом не дуже вдале, навіть помилкове. Зате воно своє, а це головне!

Третя причина – бажання помститися. Діти часто ображаються на батьків. Наприклад: батьки уважніші до меншої дитини; мати розійшлася з батьком; удома з’явився вітчим; батьки постійно сваряться… Багато поодиноких приводів: різке зауваження, несправедливе покарання. У глибині душі дитини переймається, а на поверхні – протести, непослух, неуспішність. Сенс поганої поведінки: «Ви зробили мені погано, хай і вам буде так само!»

Четверта причина – втрата віри у власній успіх. Накопивши гіркий досвід невдач і критики на свою адресу, дитина втрачає впевненість у собі, у неї складається низька самооцінка. Вона може прийти до висновку: «Нема чого намагатися, все одно нічого не вийде». При цьому зовні вона показує, що їй усе одно: «І нехай погана, і буду погана». Виявити справжню причину непослуху й поганої поведінки досить просто, хоча спосіб може здатися парадоксальним.

Батькам потрібно звернути увагу на власні почуття. Якщо дитина бореться за увагу, виникає роздратування. Якщо  підґрунтя стійкої неслухняності – протистояння волі батька, то виникає гнів. Якщо прихована причина – помста, то у відповідь виникає образа. Коли дитина глибоко переживає своє неблагополуччя, батько чи мати потрапляє у владу почуття безнадійності, а часом і відчаю. Що ж робити далі? Загальна відповідь на питання – не реагувати звичним чином. Адже що більше дорослий незадоволений, то більше дитина переконується: її зусилля досягли мети. І вона відновлює їх із новою енергією. Дорослому потрібно усвідомити, що саме він відчуває, і перейти до позиції допомоги.

Існує принцип, без дотримання якого спроби налагодити відносини з дитиною виявляються безуспішними. Принцип цей – безумовне прийняття дитини.

Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, помічниця тощо, а просто так, за те що вона є. Багато батьків вважають головними виховними засобами покарання й заохочення. А це свідчить про «умовну любов»: щось зробив – хороший, чогось не зробив – поганий. Таким чином виховання, тобто передавання досвіду, знань, зводиться до якоїсь дресури.

Психологи довели, що любов, турбота, ласка – це основні життєві потреби дитини. Ніколи і ні за яких умов у неї не повинно виникати сумнівів у прихильності батьків, у своїй психологічній захищеності. Ця потреба задовольняється, коли ви повідомляєте дитині, що вона вам потрібна, що ви її любите й цінуєте. Робити це можна різними способами: «Я дуже сумувала за тобою на роботі», «Я дуже люблю гратися з тобою».

Відомий психотерапевт В. Сатир рекомендує обіймати дитину кілька разів на день, кажучи, що для гарного самопочуття не лише дитині, а й дорослому потрібно не менш ніж 8 обіймів на день.

Тож  любіть свою дитину та обіймайте якомога частіш! І на згадку про нашу зустріч пропоную вам пам'ятки.  

«ЗОЛОТІ ПРАВИЛА ВИХОВАННЯ ЩАСЛИВИХ ДІТЕЙ»

(від американського психолога доктора Віктора Клайна):

1. Не марнуйте часу дитини.

Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне. Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.

Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним на роботі, при виборі друзів, у сім’ї. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежать від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: щира любов до батьків (дає відчуття захищеності); приязне ставлення до навколишніх (не лише до близьких та рідних); зовнішня привабливість (одяг, манери); можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників); висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі; середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом».

Телевізор, відео, ПК, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля екрана часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання. Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.

5. Виховуйте відповідальність, порядність.

Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що – погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6. Навчити дитину шанувати сім’ю.

Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя. Гармонійне сімейне життя – це, насамперед, рівноправ’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї виховують краще за будь-які лекції.

7. Подбайте про гарне оточення дитини.

Якщо ви живете на соціально-психологічному «смітнику», дітям важко буде вийти з нього, розповсюджуючи пахощі троянди. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким товаришують ваші діти.

8. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою. Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю.

 9. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить. Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.

10. Будьте вимогливими.

Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Створюємо гармонійні відносини із дітьми

Сім’я – це найважливіший елемент у вихованні здорової та повноцінної людини. Малюк, спостерігаючи за відносинами батьків, вбирає в себе обстановку в сім’ї, вчиться вибудовувати зразок «дорослих» стосунків. Тому для того, щоб дитина росла щасливою та повноцінно розвивалася, їй важливо бачити щасливих маму й тата, необхідна гармонійна сім’я.

Як правило, ми, батьки, звикли не говорити з дитиною, а давати їй вказівки. І таке відношення часто призводить до проблем виховання і конфліктів в сім'ї.

Про те, як налагодити зв'язок із дитиною, створювати гармонійні відносини з нею та робити сім'ю щасливою, далі.

• Жартувати. Гумор – невід'ємна частина будь-яких відносин, і сім'я не виняток. Якщо батьки жартують разом з дитиною, вони тим самим навчають її позитивному і творчому мисленню, завдяки чому підростаючому поколінню буде легше завести нових друзів і долати стресові ситуації. Не треба соромитися проявляти емоції і «дуріти», дітям це необхідно.
• Заохочувати. Доведений факт, що заохочення сприяє розвитку у дитини навичок, які допомагають їй справлятися з труднощами. Наприклад, уважності і самоврядуванню, людяності і співчуттю, визнанню проблем і їх вирішенню. У відвертій розмові з дитиною батьки повинні підтримувати її ідеї, навіть якщо не зовсім їх розділяють.
• Слухати. Необхідно не просто слухати своїх дітей, а й прислухатися до них. Така звичка закладає фундамент для подальшого взаєморозуміння і вирішення виникаючих проблем. Слухаючи дітей і стаючи при цьому активними слухачами, необхідно підтримувати розмову, давати відповіді і поради. Так, батьки підвищують рівень довіри і близькості, що є найважливішими елементами щасливих стосунків між дітьми і батьками.
• Мотивувати. Мотивація – двигун людського життя, в тому числі і дітей. Батьки повинні вірити в дитину і мотивувати її на звершення, тому що без цього неможливий прогрес і розвиток.
• Піклуватися. Прояв щирих почуттів, ніжності і ласки допоможе батькам показати дитині всю її важливість і цінність в їх житті.
• Приймати. Діти часто закриваються в собі і не діляться внутрішніми переживаннями перед страхом неприйняття батьками їх вибору. Саме тому так важливо приймати дітей такими, якими вони є, щоб в результаті допомогти їм не соромитися себе і досягти внутрішньої гармонії.
• Розуміти. Ключовий момент взаємин батьків і дітей – розуміння. Без нього неможливо налагодити ніякі відносини. Виховання – не виняток. Важливо завжди йти на контакт з дитиною, йти на компроміси в інтересах дитини. Особливо це стосується вразливих дітей, наприклад, під час перехідного віку дитина потребує додаткової підтримки і розуміння мами і тата.
• Довіряти. Найскладніше завдання для батьків – це довіряти дитині. Завжди здається, що дорослі краще знають життя і тоді їм складно приймати рішення і позиції дітей, в такому випадку і постає питання довіри. Потрібно проявляти терпіння і покластися на дитину в її життєвому виборі, при цьому наставляючи і допомагаючи їй.
• Поважати. Сприймати дитину рівною собі нелегко. Поважаючи дитину, батьки привчають її поважно ставитися до оточуючих, виховують особистість з принципами і засадами, які неоціненно важливі в житті.
• Кохати. Найголовніший і самий непорушний принцип відносин батьків і дитини – любов. Без любові та її проявів, дуже складно показати і довести наскільки важлива і цінна дитина, яка вона прекрасна сама по собі, і що любов до неї не вимірюється.

Потрібно пам'ятати, що батькам часто здається, що вони розумніші за своїх дітей, але варто поставити себе на місце дитини і зрозуміти, що завдання мам і тат – допомагати і підтримувати.

Насильство як вид неправильного виховання

Насильство, без сумніву, є видом неправильного виховання дітей в сім’ї. Наслідки жорстокого поводження з дітьми завжди завдають серйозної шкоди здоров’ю, розвитку і соціалізації дитини, нерідко складають загрозу її життю чи навіть, спричиняють смерть.

Ще раз про те, що означає це поняття.

Насильство – це будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування однієї людини по відношенню до іншої людини, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи як людини, так і громадянина, а також наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю.

Насильство не минає непомітно. Наслідками жорстокого поводження та/або незадоволення потреб дітей дошкільного віку проявляються:

у фізичному розвитку – недостатній для віку зріст, слабкий м’язовий тонус, погана координація рухів, незграбна хода; хворобливість (особливо захворювання верхніх дихальних шляхів), розлади кишково-шлункового тракту; відсутність інтересу до рухливих ігор;

у когнітивному розвитку – дитина не говорить, або мова недостатньо розвинена та незрозуміла для оточуючих; слабка артикуляція або неправильне використання слів; труднощі в концентрації уваги, відсутність інтересів до оточуючих предметів, нездатність зосередитися.

у соціальному розвитку: нестійкі прив’язаності або їх відсутність; нерозбірливість у стосунках, нав’язливість, легковажність; недостатнє або досить бурхливе реагування на розлуку з батьками (іншими вихователями); емоційне відсторонення, ізольованість або відчуженість від дорослих та однолітків; соціальна незрілість у відносинах з однолітками (невміння взаємодіяти з іншими дітьми під час гри, ділитися, робити щось по черзі або домовлятися про щось, підвищена агресивність, прагнення командувати однолітками або конкурувати з ними); відсутність навичок та інтересу до участі в іграх, які вимагають уявлення та фантазії, утримування від будь-якої діяльності, пов’язаної з експериментуванням та дослідженнями довкілля.

в емоційному розвитку: часте відчуття страхів, нерідко безпричинна або з незначних причин душевна неврівноваженість; ознаки заниженої самооцінки та невпевненості у своїх силах, поганий контроль над своїми імпульсами, майже відсутність емоцій, пасивність та відсторонення; відсутність проявів «здорової» ініціативи, емоційна відчуженість, ознаки емоційних розладів на кшталт тривожності, депресивного стану, емоційної нестабільності; вірогідність енурезу, смоктання великого пальця.

Незалежно від віку діти, які постраждали від будь-якого виду насильства, як правило, в подальшому можуть мати такі проблеми:

·        відсутність здібностей до навчання;

·        небажання ходити до школи;

·        схильність до скоєння злочинів, жорстоке поводження;

·        проституція;

·        інфекції, що передаються статевим шляхом;

·        підліткова вагітність;

·        вживання алкоголю або наркотиків;

·        безробіття;

·        посттравматичні стресові розлади;

·        депресія або низька самооцінка;

·        дефекти мовлення;

·        ушкодження головного мозку;

·        схильність до самогубства.

Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою. Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності.

Ми – за виховання без насильства, а Ви?

5 шляхів до серця дитини

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але й нас - дорослих - також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гіpше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов зрозумілою мовою.

Чи вмієте ви говорити мовою любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю "мову", дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов - це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Які б якості ви не розвивали в дитині, головне - будувати виховання на любові.

Упевненість у любові оточуючих. Коли дитина впевнена в любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, із якими зустрічається. Як цього досягти? Звичайно, любов'ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів. При цьому батьківська любов повинна бути безумовною, адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива й зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче - ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись із дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

·        Перед нами діти.

·        Вони поводять себе як діти.

·        Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

·        Якщо ми виконуємо свої батьківські обов'язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

·        Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

·        Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими в собі: "скільки не намагайся - вимоги надто високі". А в результаті - невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

·        Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі. Найголовніше - ЛЮБИТИ!

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця й навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

·        дотик;

·        слова заохочення;

·        час;

·        подарунки;

·        допомога.

Якщо в сім'ї декілька дітей, то навряд мова їхньої любові збігається. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. Із кожною дитиною необхідно говорити її рідною мовою любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до її серця.

Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, цілували. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами "Я тебе люблю".

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, то дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу й сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: "Ти не міг би...", "Може зробиш...", "Мені було б приємно, коли ти...". Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час - це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: "Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою". Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім'ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.

Подарунок - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами й кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші - краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Сюрпризом може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір'ячка, горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їх i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям - не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні "мови" нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту "мову" (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

8 порад для розумних батьків:

як поводитися з дитиною,

яка накапостила

ü    З’ясуйте причини та мотиви вчинку дитини, перш ніж її покарати.

ü  Не вдавайтесь до фізичного чи тілесного насильства – покарання має бути справедливими і відповідати мірі поступку.

ü  Не карайте дитину, якщо підозрюєте її у проступку, адже підозрілість не має нічого спільного зі справжньою вимогливістю.

ü    Не карайте дитину тоді, коли сердиті, злі чи роздратовані, оскільки у такому збудженому емоційному стані зазвичай можна помилитися.

ü   Надавайте право карати тому з батьків чи вихователів, кому властивий більш спокійний та врівноважений характер.

ü  Не зловживайте батьківською або виховною владою – дотримуйтесь почуття міри, адже часті покарання втрачають дієвість.

ü  Запропонуйте дитині оцінити її провину й самостійно призначити покарання. У такий спосіб Ви привчатимете дитину аналізувати її вчинки й бути вимогливою до себе.

ü    Будьте милосердні – не забувайте, що Ви теж були дитиною й капостили та вередували.  

Слова, які допомагають дитині зростати

Кожне наше слово, сказане дитині, залишає слід в її душі на все життя і позначається на характері, уподобаннях, ідеях тощо. Картина світу дорослої людини складається також і з того, які слова на свою адресу вона щодня чує від близьких.

Про те, які слова допомагають дитині зростати, далі.

·   Я тебе люблю. У будь-якому віці, і в 2 місяці, і в 5, і в 15 років, дитина кожного дня має чути «Я тебе люблю» - це базис її зростання. Діти почуваються спокійно і впевнено, коли знають, що їх люблять. Звісно, слова потрібно підтверджувати діями: проводити час разом, вислуховувати дитину, обговорювати її проблеми.

·   Як чудово, що у нас народився (-лася) саме ти. Важливо, щоб із самого раннього віку, дитина розуміла, що вона унікальна, відмінна від інших, особлива. Частіше говоріть дитині, що її поява на світ – це найкраща подія, яка трапилася у вашому житті. Особливо це важливо чути дітям, в яких є брати і сестри.

·     У тебе вийде (я в тебе вірю). Якщо щодня дитина чутиме, що батьки вірять у неї, вона навчиться долати труднощі і буде рости із почуттям впевненості у собі.

·    Як пройшов твій день. Але врахуйте різницю у важливості справ для вас і для дитини, а також питайте не «для галочки», якщо хочете зберегти контакт із дитиною в підлітковому віці (завжди слухайте, навіть якщо ви втомилися).

·   Не здавайся. Нагадуйте про це дитині завжди, навіть якщо невдача здається серйозною. Кожній людині важливо знати, що у неї є право на помилку. Право на помилку, пережиті невдачі і знання того, що тебе все одно підтримають – це одне із найважливіших переконань, яке дає дитині сім’я.

·     Я тобою пишаюся. Для дитини кожний крок – великий: сам зав’язав шнурки, сам взувся, написав перше слово. Покажіть дитині, що ви цінуєте її успіхи. Це дасть їй сили для нових досягнень і відкриттів.

·   Давай обіймемося. Обійми здатні знімати стрес, покращувати фізичне і психологічне здоров’я. Відомий американський психолог Вірджинія Сатир стверджує, що дитині для виживання потрібно 4 обіймів на день, для того, щоб вона відчувала себе добре – 8, а для того, щоб вона росла і розвивалася як особистість – 12.

·  Я з тобою. Частіше нагадуйте дитині, що вона в будь-який момент може на вас розраховувати. Дитині буде на багато легше долати труднощі з думкою про те, що вона не самотня, що на допомогу завжди прийдуть батьки.

·  Ти розумний. Час від часу дитина може орієнтуватися на успіхи однолітків, тож може вирішити, що не володіє розумовими здібностями чи вміннями. Це призведе до того, що при певних труднощах, дитина буде пасувати, а далі каратиме себе за свою поведінку. Уникайте висловлювань, які б могли знизити самооцінку дитини.

·     Дякую. Не забувайте дякувати за те, що дитина прибрала за собою іграшки, вимила посуд, витерла пил. Насамперед, слід подякувати за саме прагнення допомогти. До того ж це чарівне слово вчить ще й ввічливості.   

Плекаємо малюка

(пам’ятка для батьків)

ü Любіть свою дитину такою, якою вона є. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Адже у кожної дитини свій темп і час розвитку та становлення.

ü Не залишайте дитину напризволяще. Повноцінний розвиток дитини можливий лише тоді, коли дорослі беруть активну участь у її щоденних справах. Пам’ятайте, що батьки більше навчають дитину власним прикладом, ніж нотаціями.

ü Підтримуйте прагнення дитини робити щось самостійно. Помічайте та схвалюйте кожну таку спробу. Залучайте дитину до хатніх справ, при цьому враховуйте її вік та можливості. Не варто обмежувати її інтереси та діяльність лише «дитячим світом».

ü    Створюйте предметно-ігрове середовище відповідно до віку дитини, однак пам’ятайте, що іграшки мають активізувати дитячу допитливість.

ü    Стежте за інтонацією та гучністю свого голосу. Коли на дитину кричать,вона дуже швидко «затуляє вушка», однак довго пам’ятає, що батьки сварили, а отже – ображали її.

ü Не поспішайте: жодний віковий період не можна оминути чи прискорити, адже під час кожного з них дитина має оволодіти певними знаннями та вміннями. Враховуйте провідний напрям розвитку дитини під час того чи іншого вікового етапу. Пам’ятайте, що психічний розвиток – це закономірний процес, який не закінчується за чиїмось бажанням.

ü Ставтеся з повагою до уподобань та інтересів дитини. Дайте їй змогу спробувати якомога більше видів діяльності, надавайте дитині право вибору. 

Рекомендації для батьків:

«Аби дитина не боялася»

§     Не соромте і не засуджуйте дитину, якщо вона чогось боїться. Не порівнюйте її з іншими, «сміливими» дітьми. Не змушуйте перебороти свій страх. Покажіть дитині, що ви її розумієте, приймаєте і любите такою, якою вона є.

§     Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а по-іншому до нього ставитися. Розкажіть про об’єкт її побоювань: як він побудований, влаштований, звідки береться тощо.

§     Не лякайте дитину словами на кшталт: «віддам тебе чужому дядьку», «прийде Баба Яга», «собака вкусить» тощо. Не зачиняйте саму в темній кімнаті.

§     Розберіться із власними страхами – страх їздити в ліфті, боязнь собак тощо. Ви можете «заразити» ними дитину. Під час спілкування із нею намагайтеся поводитися впевнено.

§     Не дозволяйте дитині проводити забагато часу біля телевізора та за комп’ютером. Обмежте перегляд мультфільмів, фільмів, читання книжок і гру в комп’ютерні ігри, які містять жорстокі сцени або в яких діяють агресивні персонажі.

§     Під час спільного читання казок, перегляду мультфільмів тощо разом із дитиною «перетворюйте» злих казкових персонажів на добрих.

§     Встановлюючи для дитини те чи те обмеження, висловлюйте його без тиску, по-дружньому.

§     Заздалегідь готуйте дитину до відвідування школи. Розповідайте їй про навчання, цікаві спогади зі свого шкільного життя.

§     Частіше хваліть дитину. Однак лише за реальні заслуги. Це дасть змогу підвищити її самооцінку.

§     Щодня виділяйте час для спілкування з дитиною. Адже Ваша присутність забезпечує їй відчуття безпеки, а обійми – упевненість у тому, що її люблять. Дайте дитині змогу ділитися власними секретами, тривогами, просити поради.   

Способи відкрити дитині свою любов

(пам'ятка для батьків)

Не прагніть до віртуозного виконання батьківської ролі. Бути ідеальними батьками – неможливо. Навіть більше – шкідливо! У спілкуванні з дитиною немає і не може бути заборонених емоцій. Але існує одне правило обов’язкове до виконання при будь-яких умовах: дитина не повинна сумніватися у вашій любові!

Щоб показати дитині свою любов не обов’язково завалювати її подарунками чи солодощами. Слід проявляти безумовну любов щодня. Адже всі батьки люблять свою дитину просто так, просто тому, що вона є на світі. І це почуття зовсім не вимірюється розміром іграшки чи кількістю цукерок. Любити дитину безумовно – означає любити її незалежно від здібностей, зовнішності, недоліків, вчинків. Але це зовсім не означає, що нам завжди повинна подобатися її поведінка. 

Проте, при будь-яких обставинах, при будь-якому вашому настрої та незалежно від того, що накоїв маленький бешкетник або бешкетниця, діти повинні відчувати, що ваше невдоволення, роздратування або гнів викликані їх вчин­ком, а не самою дитиною.

Як можна показати дитині, що ви її любите?

1. Слово.

Називайте дитину ласкавими іменами, придумуйте домашні ласкаві імена, розповідайте казки, співайте колискові, і нехай у вашому голосі звучить ніжність, ніжність і тільки ніжність.

2. Дотик.

Іноді достатньо взяти дитину за руку, погладити по волоссю, і поцілувати, щоб вона перестала плакати і вередувати. А тому, як можна більше пестіть свою дитину, не звертаючи уваги на поради досвідчених батьків. Психологи дійшли висновку, що фізичний контакт з матір'ю стимулює фізіологічний та емоційний розвиток дитини. Переласкати її, вважають психологи, неможливо.

3. Погляд.

Не розмовляйте з дитиною, стоячи до неї спиною або впівоберта, не кричіть їй з сусідньої кімнати. Підійдіть, подивіться дитині в очі і скажіть те, що хочете.

Любіть своїх дітей! Адже цей неповторний час, коли вони ще маленькі, так швидко минає… Будьте делікатні і дбайливі зі своїми дітьми! Пам’ятайте, що батьківські настанови – найпотужніші установки, які отримує людина, і які можуть допомагати в житті або, навпаки, гальмувати успішність.

Чи треба карати дитину?

«Зараз хтось заробить», «Дам по попі», «Зараз отримаєш», «Ти у мене дограєшся», «Тиждень без телевізора» – усі ці висловлювання ми часто говоримо своїм дітям.

Які санкції до неслухняної дитини варто застосовувати та чи варто взагалі?

Для кожної сім'ї характерні свої правила, яких повинна дотримуватися дитина. Ці правила, допомагають батькам зробити життя малюка безпечним і прищепити йому певні суспільні норми поведінки, виховати особистісні якості. У свою чергу, ці правила стають для дитини певним орієнтиром у такому складному світі дорослих, а порушення цих правил, батьками трактується як дитячій непослух, тобто карається.

Дітей не можна карати за:

·   Помилки (їх роблять усі, на них вчаться навіть дорослі).

·   Повільність (діти вчаться поступово).

·   Активність (навіть на людях – це нормально).

·   Відмінність від інших (фізична чи психологічна).

·   Негативні емоції.

·  За прояв почуттів (сором, плач, злість – усі почуття потрібні, забудьте про «хлопчики не плачуть»).

·   Неуспішність у навчанні (хваліть зусилля, підтримуйте).

·   Ненавмисна шкода (дитина вчиться обережності).

·    Вимагання більшого (дитина вчиться ставити цілі).

· Обман (шукайте причину – страх бути покараним, фантазії, необхідність).

Як встановити вдома правила та покарання?

1)     Жодних фізичних покарань! Фізичну силу можна застосувати ВИКЛЮЧНО для зупинки небезпечних дій (коли переходите дорогу, а дитина виривається; для зупинки руки при спробі вас вдарити і т.п.). 

2)   Покарання не мають жодного сенсу, якщо дитині менше 3-х років.

3) Конкретне пояснення причин покарання. Якщо дитина не зрозуміє за що буде покарана, то всі наступні дії будуть абсолютно марними.

4) Встановіть правила – чіткі і постійні. Послідовність і принциповість – це одні з основних аксіом виховання. Дитина має знати, як має поводитися, що вважати порушенням і що за це буває.

5)   Не можна вважати правилом те, що ви вигадали вже після проступку. Скажімо, радісна дитина не може зосередитися, адже ви йдете в гості. Але в останню мить ви кажете: «Оскільки завдання вихователя не зроблені, залишаєшся вдома».

6) Своєчасність покарання. Нагадувати про скоєний вчинок через тиждень абсолютно нераціонально. Покарання має відбуватися одразу після вчинку дитини. Саме таким чином вона зможе розмежовувати свої дії в подальшому та розуміти, за що несе відповідальність.

7)   Система не працюватиме, якщо покарання щоразу інше. Або ж правило дозволено порушувати, коли ви в доброму гуморі.

8)  Найефективніший метод – після порушень настають природні наслідки. Наприклад, якщо іграшка зламана – дитина має її полагодити, а не отримати таку саму. Якщо іграшки не зібрані до прогулянки, дитина має все скласти, і в неї залишиться менше часу на дитячий майданчик.

9)        Правила мають ґрунтуватися на реалістичних очікуваннях. Зважайте на вік та темперамент дитини. Екстраверт не може цілий день тихо сидіти. Інтроверт не може все робити швидко. Малюк не здатний тривалий час зосереджувати увагу на одному занятті або займатися чимось нудним, бо треба.

10) Заборона на публічні покарання. Щоб не травмувати самооцінку дитини, застосовуйте покарання наодинці з нею.

11)  Критикуємо вчинок, а не саму дитину. У ситуаціях, коли критикують дитину, в її мозок надходить сигнал «Мене не люблять!». Щоб такого не відбувалося оцінюємо не саму дитину, а її вчинок: «Ображати маленьких – це поганий вчинок» замість «Ти погано поводишся, коли ображаєш малюків».  

12)  Бувають обставини, які зумовлюють поведінку. Приміром, дошкільник може втомитися, відчувати голод, перші ознаки хвороби, нервове збудження. Молодший школяр може дратуватись, бо з кимось посварився, мав поганий день у школі тощо.

13) Хваліть щоразу, коли дитині вдалося перебороти себе. Наприклад: «Тобі не хотілося робити завдання зараз, але ти зміг це зробити! Я тобою пишаюся!».

14) Не можна карати за емоції. Коли розлючена дитина тупотить ногами або кричить «Ненавиджу!», чимало батьків вважають це неприпустимим. Але як можна висловлювати гнів у вашому домі? Бити подушку, жмакати папір, йти на вулицю? Якщо не дозволяти «випускати пар», то або постраждає здоров’я, або емоції вирвуться на волю в підлітковому віці.

15) Давайте вибір: правильна поведінка чи покарання, а не змушуйте силою. Наприклад: «Ти припиняєш битися або йдеш у куток. Що ти вирішив?»

16) Коли обираєте покарання, орієнтуйтеся на себе. Якщо хочеться чогось, що не можна (приміром, калорійну їжу під час дієти), як ви себе зупиняєте? Адаптуйте до вікових особливостей: дошкільника навіть у спокійному стані порівнюйте із собою під час сильних емоцій. Якщо ви в істериці, що вас заспокоїть, але не принизить?

17)   Займіться ідеологією, доки дитина чутлива до навіювань. У придуманих вами казках з улюбленими персонажами мають діяти правила, які гірше за все даються дитині. Але кажіть про позитив, а не про порушення і покарання.

18)  Вас теж переповнюють почуття. Давайте дитині зрозуміти, що ви теж відчуваєте різні емоції (ви злі, вам сумно і т.д.).

19) Знайдіть у собі сили вибачитися, якщо ви не праві. І поясніть, передусім, собі – чому так сталося? Працюйте над своїм емоційним станом.

20)  Дитина повинна знати, що її люблять. Під час будь-яких обмежень чи покарань дитина повинна знати і не сумніватися в тому, що її люблять, завжди чекають і що вона все одно залишається членом цієї сім’ї.