КОНСУЛЬТАЦІЯ  «СЛУХНЯНІ ПАЛЬЧИКИ»

Про розвиток дрібної моторики говорилося багато. Але чомусь усі акцентують увагу на тому, що дитині це знадобиться тільки для того, щоб потім красиво писати. Але ж писати - це ще так не скоро! До того, як дитина піде до школи, мине шість років! Тоді чому люди вигадали знамениту пальчикову гру «Сорока - білобока», що використовується для зовсім маленьких дітей?

Тому що дрібна моторика — важлива складова розви­тку мовлення. А говорити дитина починає значно рані­ше. І вдосконалення мовлення саме в шість років уже завершується. Тому впевнено можна стверджувати, що первинне значення пальчикових ігор — саме розвиток мовлення. Зарядка для пальчиків  ані­трохи не поступається гімнастиці, артикуляції.

Отже, коли і з чого починати? Відповідь дуже корот­ка і дуже проста: якомога раніше і з найпримітивнішого. Можливо, ані мами, ані бабусі ніколи не замислюва­лися над тим, що вони на підсвідомому рівні з перших днів життя малюка починають розвивати рухи його ру­чок. Пригадайте, коли він був зовсім крихітним, у ньо­го був добре розвинений хапальний рефлекс. Ручки за­вжди затиснуті в кулачки. Хіба ви не намагалися їх роз­тиснути? Адже це вже перша, найдоступніша для його віку вправа! Перше підстригання нігтиків — цей про­цес також проводиться досить-таки рано, тому що бага­то дітей народжуються не тільки з довгими, але і навіть уже поламаними нігтиками, що розшарувалися. Для то­го, щоб здійснити цю складну процедуру, мама тривалий час тримає у руках кожен пальчик, тим самим масажу­ючи його подушечку.

На другому місяці життя дитина починає концентру­вати свою увагу на якомусь предметі. Чіпкість її пальчи­ків ще не зникла, отже, можна спробувати дати до рук який-небудь предмет. Пам'ятайте, у такому віці важли­во, щоб це було доступно (зручний розмір, форма, гігі­єнічність).

У три місяці з'являється інтерес до маминого об­личчя. Обмацуючи ніс, щоки, губи, дитина торкається різних за твердістю предметів. Перехід від твердого до м'якого і, навпаки, намагання вщипнути — усе це теж розвиток моторики пальчиків.

А ось і перша гімнастика!

Ось цей пальчик — наш дідусь,

А цей пальчик — баба.

Ось цей пальчик — наш татусь,

А цей пальчик — мама.

А цей пальчик — хлопчик наш,

А зовуть його Тарас.

Говоримо і торкаємося пальчиків малюка. Посміхайтеся у цей момент, говоріть ласкавим голосом, тоді дитина відчує інтерес до цієї гри і незабаром винагородить вас першим у своєму житті словом: «Агу!»

Потім малюк «знаходить» свою другу ручку і починає її обмацувати. Якщо мама у цей момент поруч, що пер­ше спадає їй на думку?

Ладусі-ладусі, де були? У бабусі...

Що робимо? Плескаємо в долоні. Навіщо? Для того, щоб показати малюкові, що у нього є дві ручки, що вони однакові, що вони можуть одна одної торкатися, у мо­мент плескання відбувається напруження всіх м'язів до­лонь. А ще вчимося тримати долоньки розтуленими, до­помагаючи хапальному рефлексу з'являтися тільки тоді, коли це потрібно.

Сорока-білобока кашку готувала, діток годувала...

Під час промовляння цієї потішки мама ознайомлює дитину з тим, що на ручці є пальчики, що кожний із них уміє згинатися і розгинатися.

Малюкові сподобалися такі ігри? Пробуємо ускладни­ти їх. Візьміть яскраву рукавичку або шкарпеточку, на­діньте на руку дитини. Шкарпеточка повинна легко зні­матися. Проробляючи це, запитайте:

Ручко-ручко, де була?

Підніміть ручку за ліктик, щоб дитина змогла побачити шкарпеточку.

Заховатися змогла?

Поводіть ручкою перед особою, щоб малюк сконцентрував свою увагу на цьому яскравому предметі.

А ти ручку знайди —

Спочатку візьміть другу руку дитини і продемонструйте, як можна зня­ти шкарпеточку.

ЇЇ гуляти відведи.

Починаючи з чотирьох місяців, можна запропонува­ти дитині для обмацування кубики і м'ячики. М'ячик мо­же бути пластмасовим, дерев'яним, гумовим, гладким і шорстким. Кубик — дерев'яний або пластмасовий. Го­ловне правило: предмет має бути настільки великим, щоб не вмістився в роті малюка, і настільки маленьким, щоб крихітні пальчики змогли його утримати. Це нам, дорослим, здається, що м'ячики і кульки тримати легко і жодного розвитку дитина не отримує, адже не у кожно­го малюка відразу це вийде. Для того щоб предмет не випав із ручки, пальчикам доводиться набути особли­вого положення, потрібно розрахувати відстань між ни­ми, ураховувати вагу предмета. Усього відразу не враху­єш, тому дитина повторює процес кілька разів, а в цей час нервові закінчення не сплять, вони стимулюються, отримуючи нові відчуття.

Як часто батьки скаржаться, що їхні діти рвуть кни­ги, журнали. А ви замислювалися над тим, яка злаго­джена робота пальчиків повинна це виконати? Деякі ді­ти і в чотири роки не вміють рвати папір. Не залишайте в доступній для дитини зоні важливі для вас книги, газе­ти. Залиште в полі її зору декілька аркушів чистого па­перу і підгляньте, з яким задоволенням вона з ним роз­правлятиметься: м'ятиме, рватиме, розкидатиме — мак­симум задоволення і, повірте, користі. А якщо малюк ще допоможе потім усе це зібрати (а це дуже складно для зовсім неслухняних пальчиків), то нічого страшного в цьому немає. Головне, щоб не намагався куштувати — для цього мама повинна перебувати поруч.

А як малюки люблять натискати на всілякі кнопочки! Найпростіший варіант — придбати дитяче піаніно. Це вже буде не проста, а перша розвивальна іграшка. Про музичний слух тут не йдеться. Натискаючи клавіші, ди­тина вчиться правильно посилати нервові імпульси до певного пальчика. Дорослішим дітям можна пореко­мендувати записатися до музичної школи. Результатом навчання в ній, із точки зору моторики, буде злагоджена робота всіх пальчиків, їхня сила і чіпкість.

Після року можна використовувати спеціальні ігри, матеріал для яких продається в готовому вигляді. Це різ­номанітні вкладки в контур. Під час проштовхування в отвір фігури розвивається не тільки сила м'язів, але і точність руху. Адже в цій грі недостатньо правильно ло­гічно мислити, потрібно зуміти потрапити під правиль­ним кутом у необхідний «будиночок».

Багатьом мамам доводиться багато часу проводи­ти на кухні. Тут можна знайти багато цікавого і корис­ного для дитини. Чим же її зайняти? Наприклад, попро­сіть дитину відкрити різні баночки з кришками, а також коробочки різних розмірів. Або скажіть: «Ой біда, роз­сипалася крупа!» — і запропонуйте зібрати її. Або нехай дитина складе в тарілочку розкидану по столу квасолю. Можна змішати в одній посудині різні за зовнішнім ви­глядом макаронні вироби і попросити малюка правиль­но їх розділити.

На заняттях пропоную дітям скупати пальчики в су­хому басейні. Що це таке? Миска, а в ній — квасоля і горох. Ховаю туди маленьку іграшку. Завдання дити­ни — її відшукати. Упоралася легко? Завдання усклад­нюю: потрібно не тільки відшукати, але й, обмацавши, здогадатися, що там лежить. Такий басейн можна зро­бити й удома.

А який чудовий предмет тісто! І не обов'язково якесь спеціальне, приготоване за особливим рецептом. Як­що ви вдома вирішили щось із нього приготувати, до­звольте дитині вам у цьому допомогти. Навчіть її рвати, м'яти, розкочувати, видавлювати фігурки. Найпрості­ше — зліпіть їжачка: дайте дитині шматочок тіста і зубочистки. Покажіть, як їх устромлювати в нього — і дити­на із задоволенням намагатиметься впоратися з цим завданням.

Якщо на папері зробити пластилінову основу, то мож­на створити чудові картини з тих самих круп. Дитина вдавлює зернятка в основу - і вони прилипають. Це аплікація без клею. Для більш старших дітей дайте де­кілька видів круп — і нехай фантазують. Малюкам до­статньо одного виду. Наприклад, намалюйте коленим горохом кружечок, а дитина нехай добудує промінчи­ки — вийде сонечко. Або намалюйте контур місяця, а малюкові дайте завдання — розфарбувати його.

Яким складним завданням для дитини є шнурування черевиків! Чому? Потрібні дуже тонкі рухи пальчиками. Мамі постійно бракує часу і терпіння дочекатися, поки він зробить це самостійно, тому вона часто за нього ви­конує цю операцію. А коли ж тоді вчитися? Дозвольте дитині це робити не для того, щоб піти на прогулянку, а просто так. Можна придбати гру «шнурування». Голо­вне — для себе вирішити, що це дитині потрібно освої­ти, а який спосіб ви для цього оберете — не так важливо.

Найскладніших рухів за точністю і тонкістю вимагає від дитини аркуш паперу. Починаємо з того, що даємо дитині тільки фарби. Нехай залишить відбитки пальчи­ків на папері. Потім пропонуємо і пензлик. Завдання обирайте відповідно до віку: від простого — черкати пен­зликом по аркушу паперу — до розфарбовування карти­нок. Фарби і пензлик — найлегший інструмент для паль­чиків у малюванні, тому що залишити відбиток фарбою можна, не докладаючи особливих зусиль. Важче малю­вати фломастером, а ще важче — олівцем. Це зовсім не означає, що у два роки дитина повинна малювати тільки фарбами, а в п'ять - тільки олівцями. Доступним має бути все. Просто, якщо у трирічного бракує терпін­ня розфарбувати картинку олівцями, пам'ятайте, що це нормально, і запропонуйте натомість щось інше. Як­що ж шестирічна дитина не тримала в руках олівця — потрібно наполягати на цьому. Але тільки не замість усього іншого! Така категоричність знеохотить малюва­ти взагалі. Потрібно пояснити привілеї олівця: не слід че­кати, поки підсохне (на відміну від фарб), кольори мож­на змішувати (на відміну від фломастерів).

Ножиці — предмет небезпечний, але разом із тим не­обхідний для розвитку дрібної моторики. Спочатку про­сто ріжемо папір на шматочки, потім — по заданій пря­мій лінії, а вже після цього — вирізаємо фігурки. Це дуже складно для малюків, але так цікаво! Не потрібно, щоб дитина боялася ножиців як вогню. Поясніть, що пальчик ними не відріжеш, але можна уколотися. Заборонений плід завжди солодкий. Якщо весь час говорити: «Не чі­пай, не можна!» — це тільки розохотить дитину. Вона зна­йде спосіб дістатися до ножиців, зробить це так, щоб ви не бачили, поріже те, що не можна. Краще знайдіть час і допоможіть їй впоратися з цим завданням.

Зі всього вищесказаного можна зробити один ви­сновок: розвиток дрібної моторики пальців — заняття неважке, дуже цікаве, доступне. Дитина сама прагне досягти успіху. Завдання дорослих — їй не заважати, а створити максимально комфортні умови для занять. І тоді ваш малюк порадує вас не тільки красивим на­писанням літер, але й чистотою свого мовлення.

НЕГАТИВІЗМ У ДИТЯЧІЙ ПОВЕДІНЦІ

Дитячий негативізм завжди свідчить про негаразди у стосунках між дорослими і дітьми та може виявлятись по-різному: в підвищеній агресивності, впертості, замкнутості, відчуженості, малюк може бути нестриманим, зухвалим, жадібним, може говорити неправду, не реагувати на зауваження дорослих. І чим більше проблем виникає у роботі з такою дитиною, тим більшої уваги він потребує. Адже в результаті найгірше почувається сама дитина.

Дитина з асоціальною поведінкою часто має типовий інтелектуальний і фізичний розвиток. Він може із задоволенням рахувати на заняттях з логіко-математичного розвитку, любити і вміти малювати, найкраще у групі переказувати казки, він може бути допитливим, розумним, багато чого вміти робити. Справжні проблеми виникають у такої дитини, коли вона вступає у взаємини з людьми та однолітками, які її оточують.

Причинами дитячого негативізму  можуть бути:

• особливості сімейного виховання;
• неформальність взаємостосунків з іншими дітьми ;
• взаємини з батьками;
• особливість нервової системи;
• тип темпераменту та інші.

Виховати адекватну поведінку у дитини складний процес, який вимагає клопіткої щоденної праці батьків та педагогів. Чим раніше спробувати позбавити дитину від проявів негативної поведінки, тим кращими будуть результати. Так, при проявах впертості треба забезпечити спокійне, доброзичливе відношення, діяти методом відволікання і не заохочувати неправомірні вимоги, але і не вдаватися до покарань. Краще перестати деякий час контактувати з дитиною (без відповідної реакції дорослого їй стає нецікаво вередувати!). Тоді потрібно підійти до неї та спробувати залучити до будь-якої діяльності або гри, зберігаючи спокійне і доброзичливе ставлення до дитини. При плаксивості доцільно приголубити дитину, залучити до спільної гри з однолітками, дати доручення, щоб вона виконувала їх самостійно.

Дитину з проявами агресії слід постійно тримати в полі зору, уважно стежити за її поведінкою, не допускати ситуацій, що сприяють прояву агресії, займати індивідуальною грою, давати цікаві для неї доручення, стежити, щоб вона була зайнята цілеспрямованою діяльністю.

Профілактика асоціальної поведінки полягає у:

• забезпеченні достатньої, але не надмірної фізичної та психічної активності;
• повноцінному спілкуванні з дорослими;
• правильній організації колективних ігор;
• систематичному перебуванні на свіжому повітрі;
• чергуванні активності і відпочинку;
• зміні різних видів діяльності.

Шановні дорослі! Пам’ятайте! Потрібно приділяти велику увагу вихованню дітей дошкільного віку, щоб сформувати в них стійку звичку дотримуватися у своїй діяльності і поведінці прийнятих у суспільстві правових норм та загальновизнаних принципів моралі. Досягти цього можна лише тоді, коли виховні цілі й завдання, що їх ставить перед собою дорослий, відповідають потребам та інтересам дітей.

ЯК ФОРМУВАТИ У ДІТЕЙ ЗНАННЯ ПРО НАВКОЛИШНІЙ СВІТ, ЯКЩО У ВАС ОСОБЛИВА ДИТИНА

Важливим складником інтелектуального розвитку дитини є її загальна обізнаність про навколишній світ — знання, відповідно до віку, про деякі соціальні явища, живу й неживу природу. У дітей із затримкою психічного розвитку ці знання обмежені. Нерідко дитина, яка має йти до 1-го класу, погано розрізняє своє прізвище та ім’я, не знає послідовності пір року, найпоширеніших пташок, тварин і рослин.

Це зумовлено особливістю розвитку пізнавальної сфери дитини із затримкою психічного розвитку. Недосконале сприймання, знижена пізнавальна активність призводять до того, що малюк багато чого не помічає навколо себе. Якщо ж предмет не виділяється, то не виникає і потреби називати його, а, отже, словниковий запас дитини не поповнюється. Закономірно, що збіднене уявлення про навколишній світ неминуче гальмує розвиток мовлення.

Початком засвоєння знань про навколишній світ є формування образів та уявлень про конкретні предмети і явища та їх мовленнєве позначення. Це відбувається під час безпосереднього сприймання предмета дитиною. Наприклад, погладжуючи рукою м’яку, пухнасту кішку, малюк чує словесні позначення від дорослого: «м’яка, пухнаста шерстка», «білі лапки й грудка». Безпосереднє відчуття м’якості, зорове сприймання та забарвлення й мовленнєве їх позначення допомагає дитині зрозуміти і засвоїти ці образи. Отже, предмети, які сприймаються, повинні позначатися словом, але слово завжди має бути підкріплене чуттєвим досвідом.

Формуючи у дитини знання про навколишній світ, батькам слід обов’язково домагатися тісного зв’язку між відчуттям і словом, сприйманням і словом, уявленням і словом.

Збагачення дитини уявленнями про навколишній світ починається з побуту. Будь-яка робота по господарству дорослого є чудовою нагодою для навчання малюка. Наприклад, ви готуєте на кухні обід. Попросіть дитину допомогти Вам. Розкажіть малюку, які страви будете готувати. «Спочатку, ми зваримо борщ і компот, приготуємо салат, насмажимо котлет. Ти допоможеш мені помити овочі й фрукти». Покажіть і назвіть овочі, які берете для приготування борщу. Потім, запитайте дитину: «Які ми взяли овочі, щоб зварити борщ?», «Як одним словом можна назвати: буряк, моркву, цибулю, картоплю?». Розповідаєте, як готують салат: «Ось ти помив овочі для салату, тепер я поріжу помідори, огірки, перець, цибулю. Яким одним словом їх можна назвати? Тепер ти овочі посоли, полий олією і перемішай». «Давай приготуємо компот. Які фрукти ми покладемо в компот?» Показуєте й допомагаєте дитині їх назвати, потім перепитуєте: «Як разом називаються яблуко, груша, слива?». Нагодою для розвитку малюка може стати прибирання дорослим шафи для посуду, прання та прасування білизни, якась «чоловіча» робота, наприклад, ремонт праски чи електричного дзвінка.

Спостерігаючи й беручи участь у праці батьків, дитина на власному чуттєвому досвіді засвоює цілу низку предметів навколишнього оточення та їх назви, дізнається про їх призначення, засвоює елементарні поняття.

ЯК ДОПОМОГТИ ДІТЯМ ПОДОЛАТИ СОРОМ'ЯЗЛИВІСТЬ

Діти – це осередок радості й активності! Батькам подобається будувати плани й перспективи, спостерігаючи, як їхнє чарівне немовля виростає, стає пустотливим малюком, а згодом і товариським захопленим школярем. Проте може статись так, що ваш малюк виявиться не дуже компанійським, уникатиме громадських заходів і буде схильним до самотності. Важливо розуміти, що сором'язливість – це риса характеру особистості, а не вина чи недолік. Хороше полягає в тому, що з часом ваша дитина, швидше за все, подолає свою сором'язливість. Тим не менше, ви можете допомогти їй виробити впевненість у собі та стати більш товариською.

П'ять порад про те,

як допомогти сором’язливій дитині

1. Розмовляйте з дитиною. Сором'язливість багатьох дітей здебільшого розвивається внаслідок деяких глибоких проблем, більшість з яких виникає в сім'ї. Однак у дітей старшого віку сором'язливість може бути наслідком трохи інших причин. Проконсультуйтеся з учителем про те, як ідуть справи вашої дитини у школі, чи спілкується вона з іншими дітьми.

• Насильство (можливо, навіть сексуальне), розлучення батьків, бійки, сварки та словесні образи, як правило, роблять дітей боязкими й сором'язливими. Докладіть максимум зусиль, щоб захистити свою дитину від таких причин.
• Якщо ваша дитина вже на початковому етапі свого життя отримала глибоку емоційну травму, щоб упоратися з її станом, швидше за все, вам буде потрібна професійна допомога. Не варто нехтувати нею.

2. Проявляйте емпатію. Існує різниця між співчуттям та усвідомленим співпереживанням (емпатією), тому переконайтеся, що ви не плутаєте ці поняття. Співчуваючи своїй дитині, ви змушуєте її ще більше соромитися самої себе, унаслідок чого вона стає більш боязкою і сором'язливою.

• У будь-яких ситуаціях уникайте поведінки, яка засуджує.
• Співпереживайте дитині й пояснюйте їй, що вона чудова людина.
• Кажіть дитині, що вона не повинна засмучуватися про саму себе.
• Підтримуйте всі її досягнення.
• Постійно розповідайте дитині, чому ви вважаєте її кращою дитиною на світі.

3. Відкрийте сильні сторони дитини. Багато дітей, як правило, соромляться через нестачу мотивації та впевненості в собі.

• Допоможіть дитині розкритися як особистості, зрозуміти свої сильні сторони.
• Зверніть увагу дитини на її позитивні риси характеру та якості, які вона має.
• Це надихне її на розвиток власної індивідуальності.
• Схильності кожної дитини індивідуальні. З'ясуйте, що найбільше подобається вашій дитині, і заохочуйте її до таких занять.

4. Заохочуйте взаємодію дитини з однолітками. Один із кращих способів допомогти дитині розкритись і висловитися, це сприяти її взаємодії з однолітками.

• Запросіть у гості кількох друзів дитини по дитячому садку, однокласників або двоюрідних братів і сестер. Спробуйте поставити дітей в таке становище, коли вашій дитині доведеться контролювати ситуацію та проявляти свій авторитет.
• Це допоможе їй усвідомити власне значення, розкритись і взаємодіяти з іншими дітьми.

5. Не тавруйте дитину. Імовірно, найбільша помилка при взаємодії з дитиною та виховання її полягає в навішуванні ярликів. Особливо важливо не робити цього прилюдно. Якщо постійно називати дитину сором'язливою, вона втратить упевненість у собі.

• Шукайте приклад ситуацій, в яких дитина справлялася зі своєю сором'язливістю.
• Розкажіть їй, як ви пишаєтесь тим, що вона змогла самостійно подолати труднощі.
• Ненав'язливо й делікатно заохочуйте впевнену поведінку дитини.

Дотримуючись цих порад, ви допоможете дитині розвинути впевненість у собі, налагодити взаємодію з іншими дітьми й насолоджуватися кращими роками свого життя. Беріть більш активну участь у різних видах діяльності своєї дитини, адже це прекрасний спосіб допомогти їй подолати сором'язливість і зміцнити ваші стосунки.

Дефектолог - це фахівець, що займається розвитком, навчанням і вихованням особливої категорії дітей, які називаються сьогодні дітьми з особливими освітніми потребами.

«Особливим» дітям потрібна підвищена увага батьків, а педагогам, які з ними працюють - певна спеціалізація. Робота дефектолога тісно пов'язана з областями роботи інших фахівців: психологією, медициною, педагогікою.

Мета роботи вчителя - дефектолога - компенсація дефекту і адаптація дітей в соціальній, навчальній, побутовій сферах життя.

Вчитель- дефектолог виконує наступні функції:

• Проводить докладне обстеження особливостей розвитку кожної дитини, визначає його здатності до навчання, організовує роботу, спрямовану на максимальну компенсацію і корекцію недоліків розвитку дітей.
• Підвищує пізнавальну активність і розвиває основні психічні процеси у дітей ( сприйняття , увага , пам'ять, мислення та ін);
• Розвиває комунікативну діяльність дітей.

Поради дефектолога для батьків

Батьківській лекторій

Характеристика дітей з легкою розумовою відсталістю

Мислення має наочно-образний характер. Справжнє утворення понять виявляється недоступним. Дуже слабка здатність до  узагальнення. Погано розуміється зміст прочитаного. Правильно сприймаючи предмети і їх зображення, діти, які страждають дебільністю, не можуть  їх порівняти, встановити існуючи між ними внутрішні зв'язки. Це наочно проявляється в експерименті з сюжетними картинками, серією послідовних зображень, в операціях на класифікацію.

При навчанні рахуванню діти насилу засвоюють поняття кількісного вмісту числа, сенс умовних арифметичних знаків. Без попереднього роз'яснення часто не розуміють умови нескладного завдання. При її вирішенні "застряють" на попередньому способі дії. Насилу засвоюють правила правопису.

Характеристика дітей з помірною розумовою відсталістю

Судження вкрай бідні і здебільшого без переробки запозичені від оточуючих.

Логічні процеси перебувають на дуже низькому рівні. Діти не в змозі вловити основну ідею прочитаного ним оповідання, його зміст відтворюють тільки по додатковим питанням.

Недостатність зорового і слухового аналізу і синтезу чітко проявляється в труднощах запам'ятовування букв, подібних за написанням або звучанням, при злитті звуків в склади і складів у слова. Читання часто носить механічний характер, розуміння змісту прочитаного відсутня. Можливе навчання порядковому рахунку в межах першого десятка, механічне заучування таблиці множення. Абстрактній рахунок, поняття про число недоступні.

Запас слів малий, іноді обмежений назвами окремих предметів. Мова маловиразна, фрази короткі, аграматичні. Нерідко відзначається недорікуватість.

Моторика малодиференційована. Синкинезії, повільність, млявість, незручність рухів загострюється труднощі оволодіння письмом, фізичною працею.

Для діяльності характерна відсутність ініціативи, самостійності, оперування штампами, заснованими на наслідуванні. Доступні лише ті види праці, які складаються з стереотипного повторення одних і тих же завчених прийомів. Інтелектуальна переробка власного досвіду відсутня. Зміна робочого або побутового шаблону викликає стан розгубленості. Тому пристосування до життя і елементарним видам праці можливе лише за наявності постійної допомоги, контролю і керівництва.

Характеристика дітей з аутичними рисами

Цих дітей характеризує виражений аутизм (відхід у себе, відстороненість від світу і його боязнь). Дитина відчуває певні страхи. Схильні до розвитку логічного мислення. Вчаться непогано, але відсутні широкі пізнавальні інтереси. Нетипові інтереси (про будову світу, про потойбічний світ). Люблять багато читати. Розвинена мова, але частина формальна. Негативні риси: емоційна холодність, не відчуває великої прихильності до батьків, емоційна тупість. Він не цікавиться чиїмось думкою, він байдужий до зовнішнього світу. Здатні на дивні вчинки (скинути кота з 6-го поверху, але не з бажання вбити, а подивитися, як він приземлиться). Самозбереження притупляється, може пройти по карнизу. Не має друзів - він одинак. У дружбі підкоряється, а не лідер. Не дивиться в очі.

У роботі спробувати спиратися на його сильні сторони. Моралі не діють взагалі. Корисно привчати його, тому для нього головне, щоб залишили його в спокої. «Не важливо, як виглядає для інших, важливо для себе». Нічого не нав'язувати, а пристосовуватися до них. 

Фрази примітивні, мова часто страждає аграматизмами, недорікуватістю. Словесні визначення, не пов'язані з конкретною ситуацією, сприймаються повільно.

З інтелектуальним недорозвиненням тісно пов'язана незрілість особистості. Виразно виступають несамостійність суджень і поглядів, відсутність допитливості в ігрової, пізнавальної і трудової діяльності, слабкість ініціативи. При загальній достатній схоронності емоційної сфери немає складних відтінків переживань.

Консультація для батьків «Слово чемне кожному приємне»

 «Ніщо не коштує так дешево і не ціниться так дорого, як ввічливість» М.Сервантес Правильність цих слів безсумнівна, і упродовж усього життя ви будете щоразу переконуватися в цьому. Ввічливість є одним із проявів доброзичливого ставлення до людей, з якими ми щоденно спілкуємось вдома, на роботі, у магазині чи транспорті. Ввічлива, тактовна, скромна і доброзичлива людина достойно вийде з будь-якої життєвої ситуації, залишивши в навколишніх людей приємну думку про себе.

Здрастуйте… Вклонившись, ми мовили один одному, Хоч були зовсім незнайомі: - Здрастуйте! Що особливе ми сказали один одному? Просто «Здрастуйте!» Чому ж на краплинку щастя стало більше в світі? Чому ж на краплинку сонця стало більше в світі? Чому ж на краплинку радісніше стало життя? От такі чудові, щирі рядки написав поет Володимир Солоухін. Тож поведемо мову про красиві і лагідні слова – «Здрастуйте», «Добрий день»…- привітання, які мають неабияке значення у нашому спілкуванні. Бо, власне, хіба не зі слова «Здрастуйте!» починається наше вміння спілкуватися.  Спілкування людей починається з вітання. Вітальні слова треба вимовлюти чітко і зрозуміло. Незважаючи на те, що зараз в українській мові стягнена форма «Добридень!» вживається досить рідко, вона надає вітанню урочистості й піднесеного настрою.  Спілкуватися з вихованою людиною завжди легко, стосунки з нею відзначаються щирістю, невимушеністю, емоційною врівноваженістю.  Як багато важить звичка називати старшу людину на імꞌя та по батькові. Звертання «дядю, тьотю», «діду, бабо) (якщо ці люди не родичі) свідчить про невихованість, байдужість до чиєїсь особи та звучать образливо. Використання імені й по батькові додасть вітальному вислову шанобливості. Варто зауважити, що слова «пан» і «пані» поступово повертаються у традиційному для української свідомості значені, яке відтворює повагу до людини незалежно від її суспільного становища, походження, статків.  На вітальні вислови обовꞌязково відповідають, якщо цього не зробити, це глибоко образить людину. Відповідь може повторити вислів вітання. Але такий варіант збіднює україніську мову. Найкраще уникати такого дублювання у відповіді. На будь-які вітальні слова за давнім українським звичаєм відповідали «Доброго здоровя!».  На окрему розмову заслуовують і родинні звертання. Традиційно на Україні діти називали своїх батьків на «Ви». Така форма диктувалася високою повагою до найближчих людей.  Неабияке значення має тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Ввічливість, уважність і чемність основна вимога мовного етикету. Від чемного привітання, шляхетного потиску руки, невимушеної, ненавꞌязливої розмови виграш обопільний. Лихословꞌя, лицемірність, невміння вислухати колегу, навпаки, лише нервує, псує настрій.  Ми часто говоримо один одному «бажаю тобі найкращого», «бажаю тобі добра і шастя». Це не лише вияв ввічливості. У цих словах – вся людська суть. Ми говоримо один одному «здрастуйте», «доброго здоровꞌя». Цим ми висловлюємо своє ставлення до найбільшої цінності – людини. Не сказати людині «здрастуйте» - означає виявити своє моральне невігластво. Слово «здрастуйте» має чудодійну властивість. Воно пробуджує почуття взаємної довіри, зближує людей, відкриває їм душі.  Бути привітними – значить радіти іншому, а доброзичливим – бажати добра. Щоб привітно і щиро вітатися з людьми, потрібно так само й ставитися до них. У кожного є те, за що варто поважати. Згадайте це, подумайте над цим, щоб зустрівши людину, ви одразу ж пригадали все те хороше, що про неї знаєте. Тоді, вітаючись, вкладете у свої слова щирі почуття. Памятаймо, що й звичайне вітання щоранку може стати не лише етикетною формою, а й першим кроком до подальшого спілкування. Не забуваймо, щр наш настрій завжди позначається на якості привітання, а отже, й спілкування. Вироблені віками і закріплені в побуті кращі форми звертань-вітань – не звичайна людська забаганка, і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою наше здоровꞌя не тільки в буквальному, але й переносному значенні – це наш спосіб життя!